Більше не таємно

Вересень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
16
1397 переглядів

Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.

Упорядник В. М. Даниленко, Київ: Темпора, 2012.

Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР». Науково-документальне видання.

Упорядники Тетяна Осташко, Сергій Кокін, Київ: Темпора, 2013.

«Нам треба українську інтеліґенцію поставити на коліна, — повторював на допитах слідчий Соломон Брук, один із тих, що фабрикували у 1929 році справу “Спілки визволення України”. — Це наше завдання, і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!»

Власне, ці слова можна ставити епіграфом до двох науково-документальних видань, що побачили світ у київському видавництві «Темпора». Вони містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) в Києві. Перший збірник, що має назву «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.», упорядкував колишній працівник ГДА СБУ, доктор історичних наук Василь Даниленко, він же написав і вступну частину під назвою «Політичний контроль духовного життя в Україні 1920.х років». Другий — «Вирок Українській революції: “Справа ЦК УПСР”» — упорядкували заступник директора цього ж архіву кандидат історичних наук Сергій Кокін і працівниця Інституту історії України Національної академії наук України кандидат історичних наук Тетяна Осташко.

Засновник більшовицької держави Лєнін був гнучким тактиком. Залучаючи до соціялістичного будівництва стару інтеліґенцію, він пропонував «по-буржуазному» приваблювати її вищою, ніж у інших, платнею. Але водночас Лєнін убачав у такому залученні специфічний різновид класової боротьби, яку без насильства собі не уявляв, а тому ще в березні 1919 року відверто говорив американському журналістові Лінколну Стефенсону: «Якщо ви хочете досягнути мети, яку ставить перед собою революція, то абсолютну, інстинктивну опозицію старих консерваторів і навіть твердих лібералів треба примусити замовкнути».

Недарма саме в 1929 році «Правда» вперше надрукувала одну з найбрутальніших за змістом і лексикою Лєнінових праць «Як зорганізувати змагання?». Рік «великого перелому» був роком не лише тотального наступу на селянство, коли Сталін оголосив ліквідацію куркульства «як класу». Це був і черговий, жорсткий тур наступу на інтеліґенцію. Потребуючи «незаперечного» виправдання своїх дій, режим знайшов його у більшовицькій «біблії» — творах Лєніна. Той шпетив «панів інтеліґентиків» за виступи проти насильства, прирівнюючи їх до «шахраїв, трутнів і хуліганів». Викриваючи «мерзотників із лакеїв буржуазії, саботажників, що звуть себе інтеліґентами», Лєнін не вельми шанував і тих, що співпрацювали з режимом, вважаючи, що цій частині інтеліґенції притаманні нехлюйство, недбалість, неохайність, неакуратність, нервова поспішливість, схильність підміняти справу дискусією, роботу — розмовами. «Серед помилок, ґанджів, промахів нашої революції, — писав він, — чималу роль відіграють ті помилки та ін., що породжуються цими сумними, — але неминучими у даний момент — властивостями інтеліґентів із нашого середовища і відсутністю достатнього контролю за організаторською роботою інтеліґентів з боку робітників». Звісно, лєнінське розуміння контролю було достатньо широким, але насамперед ішлося про контроль політичний.

Вже навіть на момент написання цієї праці, а тим більше на час її публікації, більшовицька влада досягла неабияких успіхів в організації того контролю, яким так переймався Лєнін. Ключову роль у цьому відігравала комуністична спецслужба, організаційне становлення якої завершилось на початок 1920.х років. Від цього моменту, як зауважував у книжці своїх спогадів чекіст Павєл Судоплатов (він, до речі, народився в Україні і тут розпочав кар’єру), «ҐПУ...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі