Білоруські медії в автократичному ландшафті

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
76 переглядів

На початку серпня 2005 року пішов поголос, що радіостанція «Німецька хвиля» хоче розпочати білоруське радіомовлення. І це білоруське мовлення має бути російською мовою. Незабаром Еврокомісія ухвалила виділити 138 тисяч евро на організацію додаткових п’ятнадцяти хвилин мовлення. Також російською. Отже, єдиний медійний проєкт на поширення альтернативної інформації в Білорусі за сприяння коштів Евросоюзу мав бути російською мовою. Відгук на цей, як написала «Ґазета виборча», «добрий намір по-російському» в Білорусі не був однозначним. У медіях – і російськомовних, і білорусомовних – розпочалася полеміка. Білорусомовні та білорусофільські російськомовні (радіо «Свобода», газета «Наша Ніва», інтернетовий сайт забороненої газети «Пагоня») до нової програми «Німецької хвилі» через її російську мову поставилися критично, декотрі інтелектуали та громадські діячі закликали її бойкотувати. Російськомовні сприйняли цей почин переважно позитивно: інтернетовий сайт «Наше мнение», наприклад, назвав прибічників російського мовлення білоруської програми «Німецької хвилі» «неокантіянцями», «лібералами» та прибічниками «мультимовного укладу», а опонентів – «комунітаристами», які хибно вбачають у національній ідентичності необхідну передумову розвитку ліберально-демократичного суспільства; «Белорусская газета» віднайшла для події східноевропейський контекст, узявши інтерв’ю в генерального директора української національної радіомережі «Хіт-FM» Сергія Кузіна, який зауважив:

Нав’язувати білоруську мову як мову, якою дискутуватимуться серйозні політичні, духовні та соціяльні проблеми, нереально. Таке радіо ніхто не слухатиме. Тепер в Україні активно впроваджують українську мову в традиційно російськомовні реґіони. Станції втрачають на цьому гігантські рекламні бюджети. Мешканці Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Криму відмовляються сприймати рекламну інформацію та новини мовою, якою вони не спілкуються.

Отже, чи мусять ЗМІ переучувати людей, чи мусять вони промовляти мовою, якою більшість людей не спілкується, але яка є національною мовою, яка в минулому зазнавала дискримінації і яку дискримінував авторитарний режим? Користуватися нею як мовою національного відродження та політичного протесту? Чи мусять вони користуватися мовою російською, щоб завоювати російськомовне електоральне болото? До речі, такий намір плекали осередки також і в Україні, складаючи проєкти радіомовлення на прикордонні реґіони Білорусі. Чи не буде вимощено такими добрими намірами дорогу, яка приведе до повної русификації країни?

Дискусія оприявнила поділ, що стався через ці проблеми серед незалежних білоруських медій. Вона порушила центральне для Білорусі питання візії майбутнього. Чи Білорусь долучиться до групи центральноевропейських держав, чи залишиться неорадянським островом, чи станеться щось третє, чого досі ніде не було, і вона перетвориться на демократичну, але проросійську державу?

Дискусія – палка, але в цілому коректна – захопила різні ЗМІ. З-поміж провідних незалежних медій промовчав – і це показово – тільки опозиційний щоденник «Народная воля». Він визнав за краще не порушувати такого контроверзійного сюжету, обмежившися фотом з пікету протесту проти рішення «Німецької хвилі». З державних газет про цю дискусію ані словом не обмовилася жодна. Все, що відбувається в незалежному суспільстві, для державних ЗМІ є табу. Про опозицію та будь-які спонтанні вияви громадянської активности вони пишуть тільки тоді, коли мають можливість здискредитувати їх, або коли якась інформація потрапляє в ширший загал завдяки російським ЗМІ, широко доступним у Білорусі.

* * *

Існування незалежної преси – це одна з нечисленних відмінностей, що відрізняють Білорусь лукашенківську від Білорусі радянської чи, скажімо, Узбекистану.

Особливість білоруського авторитаризму в тому, що він залишає відкритим клапани для виходу пари. Щось таке спостерігалося в Туреччині 1980-х...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі