Білоруська роз’єднаність і тоталітаризм-light

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
69 переглядів

Хто такий білоруський песиміст? – Той, хто думає, що гірше вже нікуди.

Хто такий білоруський оптиміст? – Той, хто думає, що буде ще й не таке.

Чому ми досі не вийшли щільними лавами, не посіли свого почесного місця між народами, не стали називатися людьми? Не одну білоруську голову вдень і вночі гризуть ці питання, які мають підстави стати класичними, якот відомі російські «хто» та «що».

Становище у суспільно-політичній ділянці сьогоднішньої Республіки Білорусь не може не викликати аналогій із совєтським ладом, тим більше, що керівництво країни раз по раз нагадує масам про свій спадковий зв’язок із ним. На зміну совєтському тоталітаризмові сьогодні, по п’ятнадцяти роках, прийшов тоталітаризм-light. Із опозиційними партіями, з незалежними (хоч і придушеними) газетами, з альтернативними кандидатами на президентство. Спосіб і методи керування, економічна практика та зовнішньополітичні пріоритети Лукашенкового режиму так само вказують на совєтську спадщину. Цю спадщину, яку, так вдало збагативши, використав і далі використовує режим, замало вивчено та проаналізовано, попри близьке знайомство з нею більшости населення країни, – а можливо, і через це знайомство.

Аналогія в жодному разі не означає тотожности. Часи та люди, безумовно, змінилися. Та ключ до розуміння становища, і через це – до пошуку нових ідей і концепцій, лежить, сказати б, у «совєтськім сейфі».

Згадаймо, чим була совєтська система, принаймні у найбільше знайомій інкарнації «епохи застою»: щось таке ніби голівка швейцарського сиру, виробленого з тоталітаризму, в якій, одначе, кожен мав свою дірку з певною мірою свободи, яку обмежував режим, почасти залежною від індивідуальних здібностей людини. За винятком крайніх випадків фанатичних комуністів, загал суспільства жив у культурі, відмінній від офіційної совєтської. Але це була не контркультура, як у Польщі за надзвичайного стану, а паралельна культура, що заповнила нішу всередині величезного корпусу совєтської цивілізації.

Люди під совєтами відчували незначущість «побудови комуністичного суспільства», «удосконалення матеріяльно-технічної бази», «економної економіки» та інших абстрактних формул комуністичної ідеології в застосуванні до повсякденного життя, яке розвивалося своїм руслом, не збігаючись із директивами ідеологічних теоретиків. Підвищення життєвого рівня, починаючи від 1960-х років, дало певний простір (окремі помешкання, власні дачі) і час (один, потім два ґарантовані вихідні плюс відпустка), на які вплив офіційної пропаґанди й совєтського ідеологічного апарату був доволі обмежений. Утворився певний «часопростір» свободи, якій іще далеко було до свобід вільного світу, але вона таки віддалила суспільство від суцільно тоталітарних часів комуналок і доносів. Люди могли нормально жити, робити кар’єру, годувати дітей, тримаючи дистанцію від офіційної ідеології.

Сьогоднішня білоруська ситуація прикметна тим, що загальна тенденція Лукашенкового режиму до зміцнення контролю над суспільством і створення атмосфери обложеної фортеці протилежна до процесу ослаблення ідеологічних пут за «пізнього соціялізму». Дванадцять років Лукашенкової влади довели, що наведення бажаного для режиму «порядку» в межах порівняно невеликої території можливе навіть без ексцесів сталінських часів. Досить створити повсюдну контрактну систему й ухвалити два-три накази – аж тут і «до вас потягнуться люди». В останні роки значна частина суспільства почала відчувати, що Лукашенко – всерйоз і надовго, тож треба якось собі жити, вдавати, буцім у нас усе гаразд і навіть краще, ніж у сусідів.

До речі, про сусідів. Десятиріччя, ба навіть більше заледве не щоденних повідомлень про катаклізми, війни та збитки на схід від Кричева й пропаґандистські заяви про безробіття та злидні на захід і північ від Сапоцькіна створили ілюзію заможного й безпечного життя в Білорусі. На цю ілюзію пересічний громадянин Білорусі ладен проміняти і свободу, і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі