Безневинність пам’яті

Серпень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
106 переглядів

Свій короткий коментар до дискусії про місце Степана Бандери в українській культурі пам’яті я почну зі згадки про інший зразок повоєнної пам’яті: пам’яті про балканську війну початку 1990-х років. Кілька років тому я відвідав хорватську Далмацію, і тепер згадую портретики підозрюваного у воєнних злочинах Анте Ґотовіни, що рясно прикрашали маґазини, квиткові каси, автобусні зупинки та інші громадські місця у Спліті й Шибенику. Найімовірніше, вони з’явилися не через роль Ґотовіни в убивствах та етнічних чистках сербського населення під час операції «Олуя», коли хорватські війська в 1995 році захопили населені сербами території Хорватії. Радше це був наслідок його ролі в захисті хорватського населення та хорватських земель – не в останню чергу в Далмації – на раніших етапах війни. Ті самі дії Ґотовіни, що стали катастрофою для багатьох сербів, врятували життя і майно багатьох хорватів. І хоча видається цілком справедливим, що Ґотовіна відповідає тепер за свої злочини перед трибуналом у Гаазі, хочеться запитати – у зв’язку з дискусією про Бандеру: чи треба засуджувати хорватів за їхній публічний (і, як я міг зрозуміти, спонтанний) вияв симпатії до людини, відповідальної за етнічні чистки нехорватських міст і сіл? А чи треба натомість розглядати це як артефакт місцевої культури пам’яті, яку слід збагнути й аналізувати в її місцевому ж контексті, а не засуджувати за хибний моральний вибір?

Я, мабуть, волів би відповісти «ні» на перше питання й «так» на друге. На третє питання – чи логічно очікувати, що серби (особливо ті, що зазнали чисток) долучаться до цих проявів далматинської культури пам’яті, відповідь, очевидно, заперечна. А от четверте буде складнішим: чи мусимо ми в ім’я повоєнного примирення вимагати від далматинських крамарів відмежуватися від людини, чиї дії врятували багатьох місцевих мешканців від тієї ж долі, яку він сам приготував багатьом сербам? Моя відповідь, мабуть, знову «ні»: не можна вимагати від місцевих мешканців відкинути важливі й значущі символи, що закорінені в досвіді війни, смертей дорогих людей та обстрілу їхніх рідних міст – принаймні доти, доки спільнота сама не стане до цього готовою. Чого можна сподіватися, то це обережного поводження влади, стриманости офіційної культурної пам’яті, визнання злочинів щодо інших націй та поваги до того, як сприймають Ґотовіну його жертви (не в останню чергу тому, що культурна пам’ять обох сторін аналогічна – зі зміною тільки ролей жертв і злочинців). Можливо, коли чинники, які спровокували конфлікт, утратять значущість, згодом, за щасливого збігу політичних і соціяльно-економічних умов, примирення стане можливим. Або й не стане. В кожному разі, незграбне міжнародне втручання, покликане підмінити закорінену в особистому досвіді культуру пам’яті патосними слоґанами з меморіяльної галузі індустрії прав людини, не спинить творення ідентичностей місцевих громад. Такою самою буде й відповідь на питання, чи слід вимагати від далматинців відцуратися Ґотовіни з поваги до «европейських цінностей», закладених у сумнозвісній резолюції Европарламенту про Бандеру.

Я не розглядатиму тут ані арґументів «за» і «проти» президентського указу про проголошення Бандери Героєм України та подальшого скасування його донецьким судом, ані історичних подій, пов’язаних із Бандерою, ані навіть сучасних трактувань тих подій у всій їх складності. Натомість я зосереджуся на одному специфічному аспекті теперішніх дискусій про Бандеру, що перегукується зі вступними ремарками про Далмацію: як може та частина української історичної культури, якій Бандеру так просто не відкинути, ставитися до його складної та символізованої спадщини, коли сама ця культура нині відчуває тиск із боку як новопосталого режиму міжнародної історичної пам’яті з його однобоким нормативізмом, так і нового твердолобого політичного проводу України, який аж ніяк не виражає поглядів цієї частини українського суспільства? Очевидно, відповідь залежить від кількох моментів. Ті, хто вважають себе передовсім...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі