Берці

Березень 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
1252 переглядів

Пам’яті Володимира Павліва (1974–2017)

Моя фейсбук-сторінка рекламує сайти знайомств, одяг для вагітних, театральні вистави і... берці. 41-го розміру. Фейсбук, очевидно, думає, що я одинока жінка репродуктивного віку, яка захоплюється театром і військовим одягом. І що у мене досить великий розмір взуття.

Я не дивуюся з фейсбука. Я провела чимало днів на веб-сайтах, де продають військовий надлишок, полюючи за парою берців. Я відчайдушно шукала пару, яка була би легка, водонепроникна, чорного кольору та 41-го розміру. Я швидко зрозуміла, що сайти військового надлишку є сайтами, де продають саме надлишки. Це означало, що найпопулярніші розміри – зокрема 41-й – було годі знайти. Я розглядала поліцейське взуття як потенційний варіянт, бо воно було легеньке, і я могла би знайти пару потрібного розміру та кольору. Але поліцейські черевики не були водонепроникні. Потім я знайшла пару берців, які були водонепроникні, чорні та 41-го розміру. Але вони були важкі! Коли бігаєш полями українського чорнозему, бракує лише черевиків, які важать тонну ще до того, як на них налипне земля!

Через тиждень, переглянувши десятки сайтів і сотні пар берців на екрані свого ноутбука і не знайшовши потрібних, я почала впадати у відчай. Щодня я переглядала основні сайти, щоб перевірити, чи на них не з’явилися якісь нові берці. Але марно. І раптом, ось вони: перед очима засяяла пара Gore-Tex Pro Combat Boots британської армії. Я не могла повірити своїм очам! Вони були водонепроникні, чорні, трохи важчі, ніж хотілося б, але, головне, вони були 41-го розміру! Але чекайте, що це? На етикетці зазначено, що це розмір «41 середній»! О Боже! Я почала розмірковувати: «А “середній” – це добре чи погано? Які ще є варіянти?» Я не хотіла думати, що, можливо, доведеться відмовитися від цієї пари і продовжувати пошуки! На щастя, інших варіянтів не було, і я вирішила, що «середній» – це краще, ніж «великий» або «маленький», і купила цю пару. Особливим бонусом стало те, що ці берці не були «раніше вживаними», як більшість пар, які я дивилася. Вони були абсолютно нові! Я була дуже щаслива: мій брат матиме новесеньку пару справжніх військових черевиків, на заздрість усієї роти чи, може, навіть усього батальйону, бо більше ні в кого не буде таких класних берців!

Моє замовлення прибуло досить швидко. Я втішилася, що черевики виявилися не дуже важкі. Протерла їх легенько шматкою (бо ж чистити їх не було потреби – вони були абсолютно нові!), погладила, прошепотіла їм: «Удачі», – і поклала назад у коробку для взуття, а коробку – в торбу, де вже були повна армійська форма, декілька кепок, шкарпетки для військового взуття, тактичні сорочки, костюм від дощу, куртка, штани, підшоломник, бівачний мішок для спального мішка, водонепроникна накидка, деякий інший військовий одяг, а також медичні препарати, зокрема, пакетики селоксу, який зупиняє сильні кровотечі, таблетки для очищення води, а ще декілька пакетів субхарчів, кілька шоколадок та британських вівсяних тістечок. Тобто все те, чим армія не забезпечує солдатів. Іще там був MP3-плеєр із моєю улюбленою музикою та деякими записаними молитвами. Мене про це не просили. Я поклала його туди за власною ініціятивою. Мама додала ще декілька шкіряних хрестиків на шкіряних мотузках: «Може, він роздасть їх друзям і залишить один собі», – сказала вона.

Окрім берців, які стали справжньою колькою в дупі, решту із купленого не було надто важко знайти. Мій друг, колишній військовий, склав список необхідних речей і компаній, які їх виготовляють. Інші друзі, які вже тривалий час займалися волонтерством, порадили веб-сайти, де я могла придбати все це. Отож процес закупівлі військового спорядження був на диво простий. Хоча це не зовсім так: я також мала придбати бронежилет, але це завдання виявилося для мене надто важким. Дивлячись на велику торбу кольору хакі, що стояла переді мною, я почувалася досить гордою за те, що спромоглася виконати власну військову місію – дістала всі необхідні речі, які дадуть моєму братові змогу бути в теплі, в сухому та у безпеці.

***

Коли я відкрила ту ж торбу кольору хакі майже через два роки, то не впізнала багатьох речей: форма була не британської армії, яку я купувала, а інша, виготовлена з якогось тонкого, пластикового матеріялу. Деякі футболки були з моїх покупок, але вони більше не пахли складом, як тоді, коли я отримала їх поштою. Тепер вони пахли землею і вологою. У торбі був підшоломник. Той самий, який я купувала. Лише тепер у ньому була дірка і декілька коричневих плям. Декілька шкіряних хрестиків усе ще були в торбі. Можливо, він не роздав їх своїм друзям, або, можливо, вони вирішили, що якщо бронежилети не зможуть їх захистити, то вже ніщо не зможе. У невеликій кишеньці були презервативи. Побачивши їх, я подумала: «Блін! Треба ж було купити презервативи, коли я пакувала торбу ще тоді, два роки тому!»

У торбі був мобільний телефон. Він не був заблокований, не мав пароля. Я не знала, чи відкривати мені повідомлення, переглядати фото і відео. Вони не належали мені, але я думала, що вони можуть щось мені розказати. Я відклала телефон убік і вирішила, що подивлюся до нього пізніше. Ще там була папка з документами: коротка автобіографія, деякі військові документи, лист талонів для ветеранів війни на право одержання проїзних квитків (більшість із них не було використано), список найближчих родичів, декілька школярських малюнків сонечка і веселок, намальованих для солдатів. Іще в торбі була книжка, в якій бракувало сторінок. Якась дивна фантастика. Напевно, дивна фантастика – це те, що потрібно, коли дивної реальности стає забагато.

Аж ось я натрапила на них: Gore-Tex Pro Combat Boots британської армії. 41-го розміру. Вони були ще в дуже доброму стані, хоча вже не абсолютно нові. Мабуть, тепер їх можна було б віднести до категорії «раніше вживаних». На них було багато землі. Родючого, липкого українського чорнозему.

Я віднесла їх у коридор квартири, що належала подрузі, яка привезла торбу кольору хакі з фронту. Підлогу коридору було вкрито взуттям: деякі пари кольорові, чисті, нові, деякі – не дуже. Пара, яку я тримала на колінах, різко відрізнялася від решти. Серед цивільного взуття берці виглядали, як принесені з іншої планети. Я заплакала – вперше, відколи отримала торбу від подруги. Сльози текли щоками і капали на взуття. Я взяла шматку і почала чистити берці. Легенько, як удома, коли отримала їх поштою. Спочатку я обтерла з підошви землю, потім почистила решту одного черевика, тоді – другого, а потім потерла щіткою, щоб надати їм трохи блиску. Я погладила їх, як і два роки тому, і прошепотіла їм: «Удачі! Тепер грійте когось іншого».

Лондон, 2017 рік

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі