Берлін, який ми втратили

Жовтень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
57 переглядів

Ми понабирали стільки різної музики, що слухати її вже ніхто не хотів. Якісь сербські народні оркестри, старі саундтреки, до того ж, Сільві як завжди мала повні кишені свого прибабаханого нового джазу, який вона всім рекомендувала і якого крім неї ніхто не міг слухати. Мені взагалі здається, що коли людина довго й наполегливо про щось розводиться, це свідчить про те, що вона сама все це щойно вигадала, скажімо, новий джаз; думаю, Сільві могла відкопати ці записи де-небудь на студії у себе в Празі, попсувати як слід плівки і тепер видавати все це за атональну музику. Хоча, могла цього й не робити. Десь між кріслами нашого рено, вкупі з пляшками коли і путівниками мали бути ще кілька альбомів старого-доброго Лу Рида, якраз періоду його найбільшого цвітіння й токсикозу; касети теж, до речі, були чеськими, – така собі фірма «Глобус» шмаляла по гарячих слідах великої европейської трансформації зламу 80-х, вигрібаючи все із золотих запасів поп-музики, ось і старий-добрий Лу Рид, що називається, попав. Але черга до нього навряд чи дійде: надто енергійно Сільві вистукує пальцями по керму в такт – якщо це можна назвати тактом – атональному місиву, що, наче з м’ясорубок, лізе з розірваних і захриплих динаміків, вмонтованих у передню панель.

– Наша цивілізація помре від джазу, – кричу я Сільві із заднього сидіння, – джаз просто захарастить усе навколо, як яке-небудь космічне метеоритне лайно, ось побачиш!

Сільві сміється, але, схоже, жарту мого не розуміє, та й який це в задницю жарт – так, щось на зразок її атонального джазу. Наш приятель Гашпер, безпосередній і єдиний власник авто, валяється на правому передньому кріслі й слабко відслідковує перебіг подій навколо себе. Вчора ми розійшлися десь о пів на третю ночі, перед тим довго пили, намагаючися з’ясувати, коли саме нам краще виїхати. Останню упаковку пива купували вже на автозаправці, Гашпер іноді дозволяв собі такі радощі життя – набратися пива й ганяти заспаним Віднем, зрізаючи на поворотах і сиґналячи поодиноким жандармам. Можливість санкцій його не лякала – у себе вдома, в Любляні, він міг купити нове посвідчення водія так само легко, як упаковку з пивом на віденській нічній автозаправці. Ми ще здирали з пива запальничками металеві корки, хоч можна було їх просто скручувати; в об’єднаній Европі навіть з пива почали робити фаст-фуд, американці просто засирають мізки всьому світові своїми ноу-хау на зразок пивних пляшок з різьбою чи холодного зеленого чаю в бляшанках. Наприкінці Гашпер переповідав анекдоти про боснійців, по тому ми розійшлись, аби вже о дев’ятій ранку запакувати свої речі в багажник рено й вирушити з березневого й холодного Відня в напрямку Берліна.

Сісти знову за кермо Гашпер не наважився, мав іще трохи отямитися, поступившися водійським місцем Сільві, котра, як і належить юній порядній чешці, пиво з нами вночі на автозаправці не пила, тож і синдромів особливих не мала, сіла собі за кермо і давай нипати ранковими віденськими вуличками в пошуках траси на Берлін, бо дороги ніхто з нас, ясна річ, не знав, певніше, Гашпер знав, але не в такому стані.

Гашпер відверто віддуплявся, важко вдихав повітря й так само важко видихав його на бортове скло, від чого воно бралося теплою густою парою. Сільві наївно вмикала двірники і не могла зрозуміти, чому пітніють вікна.

– Сільві, це зміна тиску, – кажу я їй. – Двірники тут не допоможуть. Джаз, до речі, теж.

Так вже складається, що мені доводиться пити самому. Між Сільві й Гашпером існує джентльменська угода, що десь там після умовного перетину австрійсько-німецького кордону він її підмінить за кермом, а на автобані пити він таки не наважується, тож я собі відкриваю чергову банку й намагаюся підтримувати розмову. Перша сотня кілометрів мені знайома, торік я їздив тут автостопом, мене підібрав якийсь божевільний панк, який безперестанку нервово хлебтав спрайт, його вочевидь сушило, схоже, він був з обкурки, але гнав таки на Захід, уже не знаю, що там у нього було, може, мама чекала,...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі