Автопортрет, писаний у підпіллі

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
51 переглядів

Академік Сергій Олександрович Єфремов іще за життя став леґендарною особою. Одну з леґенд про нього відбила навіть «Українська літературна енциклопедія»: після краху УНР він, мовляв, «деякий час перебував на Зх. Україні, зокрема у Станіславі...». А тимчасом від установлення на Україні радянської влади й до амністії 1921 року для «контрреволюціонерів» Єфремов переховувався на Київщині і безпосередньо в Києві. Зокрема на це вказує запис, який він пізніше, 15 лютого 1924 року, зробив у своєму щоденнику.

Сергій Єфремов вів його впродовж семи років – від 1 травня 1923-го до 20 липня 1929 року – до арешту. Щоденник складають сім (за кількістю років) дрібно і щільно списаних блокнотів і зошитів невеличкого формату. В окремих місцях текст зазнав «згасання» і пошкоджень (на щастя, незначних). Документ уже підготовлено до друку, і лише брак коштів на видання затримує його прихід до читачів.

Доля цього щоденника схожа на трагічну долю його автора. В домі Єфремова жив його племінник студент Микола Павлушков. Заарештований раніше за академіка, на допитах у ҐПУ він розповів про щоденник і про сховок, де автор його тримав. Під час слідства у «справі Спілки визволення України» щоденник уже був у слідчих, хоча Єфремов про це ще не знав.

Наступні 60 років щоденник перебував у ҐПУ-НКВД-КҐБ. Коли 1989 року Єфремова та інших засуджених у «справі СВУ» зреабілітували, щоденник було передано до Інституту архівознавства Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського, і він увійшов до колекції матеріалів про репресованих діячів науки України.

Сергій Єфремов назвав Шевченків щоденник «літературним автопортретом». З цілковитою підставою можна назвати так щоденникові записи й самого Єфремова. Попри стриманість, він постає перед нами напрочуд виразно – дивовижно цілісною натурою, наділеною фантастичною працьовитістю, вимогливістю (передусім до себе, але й до інших), непохитністю життєвих принципів.

Що змушувало заваленого різною роботою, часто перевтомленого академіка впродовж майже семи років дрібно мережити сторінки щоденника? Навіщо він завдавав собі ще й цього труду? Адже прекрасно розумів, що ці записи можуть стати свідченнями проти нього, і свідченнями далеко небезпечнішими, ніж ті, що згодом силоміць видушували з нього слідчі, поставивши його на чолі змістифікованої організації СВУ?

Двічі на сторінках щоденника Єфремов цитує Шевченкові рядки: «...Розважаю / Дурную голову свою / Та й кайдани собі кую, / Як ці добродії дознають...» – немов ставить їх епіграфом до своїх нотаток. То що це – необачність, легковажність, наївність? А може, переконаність, що це потрібно для майбутнього? Саможертовний дарунок нащадкам, що колись по крихтах відтворюватимуть правдиву картину доби. І ще, мабуть, особлива віра в силу і цінність писаного слова, документу. А ще – духовна самотність, відчуття «безчасся» і своєї невчасності, несуголосності з «новою» добою.

Щоденник був формою протесту, виявом «внутрішньої еміграції». Єфремов цілковито й категорично не приймає доби, на яку припав останній період його життя. Намагаючись бути безстороннім хроністом (хоч йому, людині живій і пристрасній, це не завжди вдається), фіксувати факти, робити зарубки для пам’яті, – він, проте, саме з приводу доби не раз скрушно й розпачливо вигукує: «не було гірших часів, та не було й більш падлючих». І вже на прикінцевих сторінках: «...нема куди од цього чортівського шабашу сховатись...». У господарчому, економічному занепаді, у моральному здичавінні, «душевному травматизмі» він бачить ознаки неминучого краху режиму («прижиму», за його слівцем) – тим більше, що спостерігає такі настрої в багатьох людей із різних верств. Проте життєвий досвід, розважливий аналітичний розум підказують йому, що є чинники, які утривалять цей лад надовго. І серед них – те ж таки моральне здичавіння, тим паче, що воно захоплює молодь, студентство, школярів. Це – чи не найбільший його біль: «Та от лихо, що серед нового покоління чи не гірші ще лакеї ростуть» (...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі