Аванґард versus модернізм?

Серпень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
78 переглядів

Раніш ви плювалися, а тепер ви можете читати Уїтмена й Артюра Рембо, – того, що знущався з вас, ви тепер робите класиком. Як бачите, все міняється і навіть ви, що взяли вічну індульґенцію на незмінність, – і з вами щось робиться, всупереч вашій власній волі, звичайно.

Ґео Шкурупій

Усі новаторські напрями в художній культурі XX століття, що позначаються терміном «аванґард», ставлячи за мету докорінно оновити художню практику, знайти нові, незвичні формальні засоби вираження змісту, не тільки прагнуть розірвати з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й революціонізують суспільство, вимагаючи переоцінки духовних цінностей і нового сприйняття та бачення світу. Через це деякі митці й теоретики навіть уважають аванґардизм «метаісторичним явищем», яке закономірно повторюється на різних історичних етапах розвитку мистецтва та літератури.

Мистецтво аванґарду – ідеологічне, адже переслідує певні цілі (зміни: мистецтва, суспільства, свідомості). І поняття ідеології є одним з основних у теоретичній побудові аванґарду: ідеологія та фактура. Тому розглядаємо аванґард як жест протесту в межах модернізму, і водночас – найхарактерніший жест модернізму.

Претензія будь-якого дослідження охопити дискурс аванґарду кількісно завжди приречена: аванґардним текстам притаманна не тільки чисельність, а и повторюваність, і далеко не всі, очевидно, варті уваги. Проте, щоб виділити сутнісні риси цього явища (дослідити якісно), досить кількох текстів, тим більше, що вряд чи існує поряд з аванґардом іще якийсь напрямок, який породив би стільки так званих самоописань і «теоретичних» маніфестів, декларацій, висловлювань.

Український аванґард наражався на неприйняття на кожному етапі свого розвитку. І тоді, коли учнівська книжечка Михайля Семенка, яка цілком іще вписувалась у тогочасний канон, була розгромлена рецензією Миколи Вороного, «якого не зворушило навіть те, що молодий поет у всьому його наслідує»1. І тоді, коли вже 1927 року Ґео Шкурупій писав, що «критик-обиватель, який створив громадську опінію, досягнув того, що слово футуризм і футурист стало лайкою, посміховиськом. Цей термін поєднувався з усім, що тільки є найгіршого в суспільстві». І тоді, коли аванґардизм (а саме футуризм) став на бік сили: оголосивши себе революційним «лівим мистецтвом», речником ідеології будівників комунізму, він усе одно не здобув «підтримки мас». І тоді, коли наприкінці тридцятих мусив зникнути (і його «зникнули»); адже протестуючи проти Мистецтва та постаті Митця, він був готовий пожертвувати всім заради торжества творця, його інтенцій і бажань, що аж ніяк не вписувалось у нові вимоги нового соцреалістичного канону.

І перш за все видається дуже цікавим відношення аванґарду та модернізму. Безперечно, воно – діалектичне. Пишучи про тісний зв’язок між модернізмом і аванґардом, дослідники не оминають теми їхньої суперечності, причому завжди не оминають.

Отже, постає одразу кілька запитань.

Чому аванґард «побутував» саме в модернізмі?

Як аванґард «побутував» у модернізмі?

Що він по собі залишив?

Аванґардизм як формалізм

Одна з найзагальніших рис аванґарду, притаманна всім різноманітним його течіям, – відмова від художньої життєподібності, від наслідування форм самої дійсності. Вже в імпресіонізмі вбачають перші явні ознаки «зради» реалізму, втрату сюжетно-зображального начала, відкриття нових формальних цінностей. Безсумнівно, актуальним питанням 20-х років було питання про художню форму, а точніше – про нову художню форму. Тогочасна періодика друкувала чимало відгуків на праці теоретиків формалізму, головно російського, а також спроби дискусій із...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі