Арсенал для «Мистецького Міста»

Червень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1091 переглядів

Фактично, відколи 2005 року проєкт «Мистецького арсеналу» почав працювати, в ньому змагалися дві силові лінії. Консервативно-державницькі сили діяли в напрямку витворення культурної ідентичности, заснованої на ідеологічному уявленні про українську націю. Друга лінія, із космополітичним присмаком, ніби орієнтувалася на креативні індустрії. У спробах сформувати засади розвитку, витворити бодай якусь цілісну ідентичність обидві лінії зазнали цілковитого краху. Найбільше, на що спромоглися державці, – це типово пострадянський синдром відтворення привидів колоніяльного минулого – «українського Лувра» або, ще принадніше, «українського Ермітажу»4. Але й креативних амбіцій забракло, щоби сформувати візію креативного розвитку, бо живить їх, на жаль, явно не соціяльна турбота. Ми начебто знов наштовхуємося на неподоланну недолугість нашого перехідного становища: щоби створити інституцію на зразок «музею музеїв», Україні не вистачає «сильної руки», щоби повноцінно розвивати креативні індустрії – громадянського суспільства.

Спочатку обидві лінії досить щільно взаємодіяли, намагалися знайти місця перетину, однак, зрештою, коли конфлікт сягнув пікової точки, їм довелося домовитися про остаточне розмежування, яке й призвело до просторового розподілу. Але головна біла пляма проєкту «Мистецький арсенал» – це його абсолютна «космічність», існування поза містом як просторовим і соціяльним явищем. Саме міський вимір, як виглядає, до останнього моменту було цілковито вилучено з цієї історії. Інституції міської влади, які могли би підтримати й провести ідею просторової цілісности й стратегії креативного розвитку, фактично, обстоювали вузькокорпоративні інтереси, тишком-нишком підпорядковуючись наказам держави. Мистецькі, архітектурні й інші культурні та громадські організації, що були причетні до окремих аспектів питання, теж не спромоглися, ба, навіть не були зацікавлені виробити альтернативну програму й обстоювати її всупереч можновладцям.

Чому так сталося? Чому навіть інтелектуали не змогли об’єднатися й запустити в обіг інші версії стратегічного та просторового розвитку «Мистецького арсеналу»? Йдеться не про відсутність бачення як такого, а про відсутність «консолідованого» бачення5. Якщо «Мистецький арсенал» справді є обіцянкою чогось іншого, то це інше можна тлумачити як подолання того постколоніяльного становища, в якому ми опинилися. З’ява «Арсеналу» в Києві була одним із наслідків політики спорудження системи фортець на кордонах Російської імперії , інакше кажучи, – прямим актом колонізації. Споруда гігантських масштабів призвела до масового переселення місцевих мешканців і появи нового Печерська в соціяльному та символічно-просторовому сенсі. Маємо перед собою одну із колонізаційних дій, що визначили Київ на століття вперед, не менш потужно, ніж, скажімо, реґулярне розпланування Подолу, проведене на початку XIX століття імперською владою6. Безперечно, нове життя «Арсеналу» в наш час має відзначатися певним критичним ставленням до його імперського минулого. Натомість подибуємо відтворення колоніяльних моделей, джерело яких ховається в притаманній імперіялізмові «структурі почування», не тільки нас до інших, а й нас одне до одного – жорстке розрізнення між «своїми» та «чужими», яке у випадку «Мистецького арсеналу» набувало на практиці форми відвертої чи прихованої ворожости й зневаги у ставленні чи то до іноземних експертів і архітекторів, чи то одне до одного серед представників різних творчих спільнот України.

Насаджувані століттями імперські розрізнення зназовні змістилися всередину, й далі визначаючи логіку колишніх колоній. Сучасні критичні теорії заклопотані тим, щоби сформувати підґрунтя для альтернативної моделі міжкультурних взаємодій, поза визначальним поділом на підкореного й підкорювача й політикою взаємних обвинувачень. Багато хто з дослідників констатує застарілість описових моделей культури, заснованих на модерністичних термінах на кшталт нація, ідентичність, традиція. Їм намагаються протиставити нове розуміння сучасного світу, виражене через поняття «культурного супермаркету», cultural congestion, трансідентичности. Ситуація нового Вавилона характеризується не діялектичними суперечностями, що завше передбачають можливість зняття, а радше нерозв’язуваною, іноді просто-таки абсурдною, невиражальною через мову, апорійністю. Дія, що розігрується на театральній сцені сучасної культури, – принципово конфліктній, не може мати якогось одного звершення. Спинити цю гру сил неможливо: це театр без режисера – треба прийняти її як вона є й самому включитись у дію.

Принциповим у настановах сучасних дослідників є наголос на потребі відмовитися від поняття «Іншого», зосередженого на розрізненні, і зміни його на «Ми», причетного до стирання жорстких меж, можливостей перетинів різних культур, переходів між ними. Це «Ми» можна тлумачити у двох вимірах – світу й міста. Відновлення космополітичного світогляду – покликаного змінити теперішні міжнародні відносини через відкриття уявних кордонів між суспільствами, усвідомлення й прийняття конфліктної природи культурних ідентичностей – отримує сенс лише за умови віднаходження свого практичного відповідника на рівні міської спільноти, яка так само, як і світ, заснована на вмінні спів-існувати, поділяти один-і-той-самий-простір-в-один-і-той-самий-час, витворювати якісь проміжні, серединні форми самости.

Для архітектора з Японії Арати Ісозакі, чий проєкт переміг у конкурсі на «Мистецький арсенал», наголос на культурних розрізненнях і межах не має жодного сенсу. Сучасний архітектор, під орудою якого перебувають всі останні технологічні здобутки для перетворення й переплавлення історичного спадку – від Партенона до Центру Помпіду, – чудово усвідомлює, що дотримання тієї чи іншої культурної ідентичности сьогодні передбачає не менше жонґлювання візуальними образами, ніж її порушення. Метафорою сучасного світу для Ісозакі є Токіо, – архіпелаг надурбанізованих острівців, кожен із яких є складним, багатоманітним нашаруванням субкультур. Про острівці неможливо сказати чогось цілком певного, – це не сутності, а процеси, швидкоплинні й непередбачувані. Урбаністика прощається з вічним і стає чимось на зразок фізіогноміки, науки про приховані, невідчутні сили просторових перетворень.

Разом із тим, спостерігаючи це нове обличчя світу, неможливо почуватися задоволеним: світ досі потребує допомоги, а історія – рушійних ідей. Як «Я» не має сенсу без «Ми», так світ неможливий без міста. Такі думки змушують знову відчинити двері «Мистецького арсеналу».

  • 1.Восени 2007 року, після скандалу зі зруйнуванням Мазепиного валу, Віктор Ющенко «вольовим чином» доручив опікуватися старою будівлею «Арсеналу» інституту «Укрпроєктреставрація». Відповідно, стара споруда опинилася поза межами архітектурного конкурсу, організованого на решті території ДП «Мистецький арсенал», що перебуває під впливом голови спостережної ради ВАТ «МИР» Ігоря Дідковського: Ірина Ведерникова, Катерина Щоткіна, «Мистецький Арсенал»: проект бізнесу чи президента? (www.dt.ua/3000/3680/62782/).
     
  • 2.Зокрема, містобудівну концепцію створення туристичного та культурно-рекреаційного комплексу від Кирилівського монастиря до Лисої гори розробив Володимир Шевченко. Проєкт зонування Печерського району (Інститут урбаністики, Генріх Фільваров) включає поняття «туристичної осі» на пагорбах уздовж Дніпра. Поки що доводиться визнавати, що цими ідеями перейняті тільки їх розробники, бо ані у міській раді, ані у громадян відчутної підтримки вони не отримали. Очевидно, що для урбаністичного справдження феномен київських пагорбів іще потребує символічного осмислення, до якого, потенційно, могли би долучитися не тільки архітектори, а й історики, археологи, митці, соціологи і навіть філософи. Поки що на рівні колективного уявного цей топос цілковито відсутній.
  • 3.Територія «Арсеналу» є частиною охоронної зони Києво-Печерського заповідника, і будівництво тут заборонено чинним законодавством. Про це добре відомо: масмедії не раз повторювали саме цей арґумент проти конкурсу.
     
  • 4.Це один із двох образів «Мистецького арсеналу» в українських медіях – «піднесений». Згідно з іншим, «дійснісним», – «Мистецький арсенал» виступає як типова загарбницько-комерційна оборудка політико-бізнесової шайки. Предикатом у першому випадку виступає «музей музеїв», у другому – перелік фізичних об’єктів будівництва: центр сучасного мистецтва, кіноконцертний зал, дитяче містечко, апартаменти тощо, – значення яких виражене, насамперед, у квадратних метрах. Якихось інших образів у колективному уявному про «Мистецький арсенал» поки що не склалося.
     
  • 5.Тобто до такого бачення розвитку культури, який запропонував Едвард Саїд (див. його «Культуру й імперіялізм»). Дослідник закликає, з одного боку, до контрапунктового прочитання культури, чуттєвого до владних відносин, а з другого – принципового визнання неоднорідности й гібридности культури як такої. Унітарне бачення культурної ідентичности, налаштованість на виокремлення, розмежування й очищення культур, становить підґрунтя імперіялістичного ладу, що має місце дотепер.
  • 6.Російська імператорка Єлізавєта II, завітавши до Києва у XVIII столітті, не побачила в ньому міста. Відтоді політика російських імператорів була спрямована на те, щоби створити тут місто наче з нічого. Протягом останніх трьох сторіч Київ розвивався як колоніяльне місто, саме тому розвиток сучасного Києва слід би було розглядати, насамперед, на тлі інших постколоніяльних міст світу.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі