Вважаю, мені поталанило: я встиг отримати важливий досвід і розширив розуміння світу під час служби в Збройних силах України протягом чотирнадцяти місяців у статусі добровільно мобілізованого. Під час вишколу у військовому інституті мені виповнилося 59 років, і це була остання можливість.
Армійська система
Я потрапив не на передній край, а в тиловий підрозділ технічного забезпечення – ремонтно-відновлювальний батальйон, але наша бригада діяла в зоні АТО. Бійці нашого підрозділу не воюють, вони зранку стають до роботи. Втім, інколи доводиться відтягувати з передової пошкоджену техніку.
Робота з ремонту техніки триває і в вихідні, і в свята. Інколи, не завжди, є вільний час у неділю після обіду.
У військовому званні старшого лейтенанта я був начальником зв’язку батальйону і водночас офіцером штабу батальйону. Мій функціональний начальник – начальник зв’язку бригади. Мій лінійний начальник в ієрархії підрозділу – начальник штабу батальйону. Командир батальйону теж є моїм начальником. Отже, є вибір, чиї накази виконувати.
Ремонт військової техніки
Призначення батальйону – ремонтувати військову техніку, переважно бронетранспортери і автомобілі. Після весни 2014 року в ЗСУ було задіяно велику кількість техніки радянського виробництва, яка простояла без використання 20–30 років і вже тому потребувала ремонту.
Значний брак механіків-водіїв призводить до того, що один механік-водій відповідає за кілька машин. До того ж не всі бійці, що сідають за кермо бронетехніки, знають, скажімо, про перемикання швидкостей. Для водія машина здебільшого чужа, і техніку експлуатують безжально. Крім того, оскільки військових майже не контролюють, не всі водії мають права.
Відомо, що жодні питання нормально не вирішуються, доки не вирішено питання власности. У Збройних силах власности не існує, все належить армії. Такий собі військовий комунізм. Тому «власний» КамАЗ батальйону, який підтримували в доброму технічному стані, було мобілізовано для потреб бригади, а його водій впав у депресію. Прощай, Гульсари…
Із режимів експлуатації техніки випливає величезна потреба в ремонті. Батальйон робить, що може. Після діягностики несправностей треба замінити несправні вузли чи аґреґати і провести випробування. Вузьке місце в процесі ремонту бронетанкової техніки й автотехніки – відсутність запчастин. Замовлені запчастини можуть надійти через три місяці. За оцінкою бійця-ремонтника в січні 2016 року, постачання запчастин становило 5% від потреби. В умовах браку запчастин типове рішення – зробити з двох неробочих машин одну робочу. Одна з машин повернеться в підрозділ, що воює, а другу буде відправлено на завод-виробник для капітального ремонту або переплавлення.
Під тиском командирів ремонтники інколи купують запчастини за свої гроші. Але для бронетехніки вони не продаються навіть у воєнторзі.
Чим працюють ремонтники, чи є у них інструмент? Теоретично в кожній пересувній майстерні має бути набір інструментів. Мабуть, колись так і було, але після кожної демобілізації, а також з огляду на недбальство цей набір танув, і в підсумку типовою ситуацією є жорсткий дефіцит інструменту. Цікаво, що командирів це не турбує, адже згідно з обліком інструмент має бути, а замовити його не можна. Тож аби прикрутити як слід колеса величезному тягачеві, здатному перевозити навіть танк, треба було поїхати на певний блокпост, де є відповідний гайковий ключ.
Ситуацію на якийсь час урятували волонтери, закупивши для батальйону три комплекти потрібних інструментів (тобто питання насправді в грошах). Ці інструменти були доступні протягом трьох-чотирьох місяців, доки остаточно розчинилися.
Автоматизація
Перше, що впадає у вічі, – відсутність автоматизованих систем, до яких ми вже звикли в організаціях цивільного сектора. На підставі свого досвіду в цій сфері можна сказати, що на звичайних підприємствах давно і міцно в практику...
Про автора
Долучіться до дискусії!