Апологія Сизифа

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
927 переглядів

Остаточна марність найскладніших питань чистого розуму полягає – для мене – в тому, що теоретичних відповідей на них можна легко уникнути, і це ніяк не вплине на моє подальше існування. Натомість остаточна значущість найпростіших екзистенційних питань полягає в тому, що практичних відповідей на них рано чи пізно не вдасться уникнути нікому.

Своєю чергою, доки це «рано чи пізно» не настало, важко позбутися страху і спричиненого ним роздратування. Бо ж навіть не знаєш, чого треба боятися: смерти (якщо після неї нічого немає) чи покарання (якщо після неї щось є)? Відтак постаті – історичні чи мітологічні, – що зуміли без істерик прийняти будь-який варіянт власного майбутнього, є в моїх очах чи не єдиними беззаперечними героями. Якщо вірити Платонові, історичним прикладом позбавленого страху смерти героя був Сократ, який, перш ніж перехилити чашу з цикутою, усміхнено пояснив засмученим друзям, що справжній філософ і так весь час займається лише вмиранням і смертю, тож було б нісенітницею нарікати тепер на те, у чому ти вправлявся і до чого готувався ціле життя.
 
Якщо вірити Альберові Камю, мітологічним прикладом героя, який переміг накладене на нього посмертне покарання, був Сизиф. Переміг, бо усвідомив його як долю – і погодився з нею. Тому, вважав Камю, Сизифа слід уявляти собі щасливим. Це – якщо вірити. Але повірити Платонові й Камю мені довший час не вдавалося і навряд чи вдалося б – якби не нагода побачити, послухати і почитати Лєшека Колаковського.
 
Філософ, історик ідеї, дослідник релігії, прозаїк, есеїст, публіцист, автор трьох десятків книг і близько 400 різножанрових публікацій, перший лавреат заснованої Бібліотекою Конґресу США премії Джона Клюге (аналог Нобеля для представників гуманітарних наук), Колаковський останнім часом щораз більше віддавав перевагу усній формі викладу думок. Так постало кілька циклів телепередач, у яких «польський Сократ» – подібно до свого атенського попередника – звів філософію з небес на землю і зробив її доступною для найширшої авдиторії.
 
У принципі, філософів на світі багато: самими лише дипломованими університетськими філософами можна було б загатити всі греблі від Амазонки до Хуанхе – і то без особливої шкоди для філософії. Значно рідше на світі зустрічаються мудреці. Колаковський, знову ж як і Сократ, був не просто філософом, він був мудрецем – проникливим, скептичним, але також погідним, схильним вибачати людям їхні слабкості та іронізувати з приводу власних досягнень: «Здолавши шлях до мудрости, – говорив пан Лєшек, – філософ відкриває для себе речі, які простим мудрим людям були відомі споконвіку... Я не маю жодних амбіцій бути вчителем, який відкриває нові горизонти. Мої амбіції – невеликі. Я стою на тому, що ми не говоримо у філософії нічого нового. Ми – епігони, але нас це не гнітить».
 
Коли ж об’єктом іронії Колаковського ставали інші люди, то іронія ця зазвичай виявлялася необразливою і, сказати б, заохочувальною, як-от у листі до автора цих рядків із дозволом на публікацію в «Потязі 76» есею «Інтелектуали», який (лист, а не есей) починався словами: «Шановний колеґо». Тобто – у цілковитій згоді з його ж (Колаковського, а не листа) максимою: «Дух світу очікує від нас зовсім не справедливости, а доброзичливости у ставленні до ближніх, приязні і милосердя».
 
І ще про паралелі з Сократом. Відомо: атенський діялектик намагався знайти золоту середину між двома філософськими крайнощами своєї епохи. Виразниками першої були безнадійно серйозні філософи-жерці старшого покоління, що сприймали філософію як таємне, сакральне знання для обраних, внаслідок чого заняття нею вироджувалося в сектантство. На протилежному полюсі розташувалися...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі