Антиґравітація

Січень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
222 переглядів

Тарас Прохасько. FM «Галичина». – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.

 

Прохаськова збірка «FM “Галичина”» – це доповнена паперова версія щоденних (крім вихідних) трихвилинних виступів автора на місцевому радіо взимку 2000–2001 років. Вона не є стенограмою цих виступів, радше, їх основою і правильним модусом, оскільки тексти, кожний на сторінку, побудовано за законами письма, а не дикторства чи вокалу. Існує кілька пунктів, за допомогою яких зручно структурувати розмову про цю книжку: її назва, а також авторська манера письма й сюжетобудови.

Щодо назви, то вона недвозначно асоціюється з військовою частиною часів Другої світової, тим більше недвозначно, що радіо, яке транслювало Прохаськову передачу, називалося «Вежа», а сама програма – «Щоденник», тобто очікуваних «об’єктивних чинників» для такої назви нібито зовсім немає. Отже, це асоціяція – надто далека, надто тонка, а тому дуже напружена. Слова, що вимощують відстань між дивізією і радіонотатками, утворюючи матеріял, який можна напружувати – це: «дисципліна», «точність», «опір», «смерть». Якщо котрась людина допоможе собі цими чотирма словами, тоді зможе близько описати українських есесівців і так само близько і поруч Прохаськові виступи. У такий спосіб ці два явища будуть напружено асоційовані, але все ж таки не споріднені: п’ятдесяти років замало, щоби різницю між SS і FM відносити на рахунок фонологічних змін у мові тощо. Більший відтинок часу дасть більші компаративні можливості. Певною стилістичною аналогією до послань Прохаська франківцям є послання апостола Павла до коринтян, до речі, автор сам справляє враження людини, котра хотіла би сказати, що болю більше немає – але біль є, і це змушує мовця до обережнішої виразности.

У звичайній мовленнєвій та письменницькій практиці існує відоме тяжіння ще невимовленого слова до вимовленого перед тим. А для людини, що відчуває таке тяжіння всередині себе, це означає швидке невідчутне падіння голосом у вимовленість, коли всі її речення виглядають так, ніби розвиваються у своєму природному напрямку, і коли завданням такої людини є лише керування цим розвитком відповідно до нюансів початкового задуму й актуального стану думки. Можна додати, що на найліпше впорядкованих ділянках механізми цього падіння мають точний вигляд мовленнєвих штампів і фразеологізмів. Той своєрідний стиль, що за свій порівняно короткий письменницький вік зумів створити Прохасько – і його письмо відразу за цим стилем упізнається, навіть серед одноманітної літературної молоді різко виокремлюються Прохаськові творчі послідовники та послідовниці – той стиль є найбільше стилем не людського. Вислів Андруховича щодо Прохаськових текстів: «так писати могла б рослина», – залишається слушним і після цієї книжки, а якби не з’явилося рослинної метафори, можна було б іще вдатися до образу «інопланетної літератури» тощо. Враження нелюдськості! створюється тим опором, що чинить автор дискурсивному падінню, постійно пригальмовуючи, постійно опираючись «природному розвиткові тексту», а загалом – «нормальному способу оповідати» – так, наче метою говоріння буває повна зупинка мовленнєвого руху, цілком неґравітоване слово.

Мабуть, Прохаськові твори – це не так літературний продукт, як уособлений літературний метод, «енергейя, а не ергон», і здатність читати Прохаська майже дорівнює здатности писати як Прохасько. У двох здатностях задіяно одну дисципліну дихання: повільнішого від повільного, завжди з кількома судомами посеред процесу, коли слова, що обережно шукали місця одне біля одного, потім іще довго прикипали одне до одного, вже починають м’яко пульсувати, переганяючи сік із початку в кінець речення, – це фізіологічний вимір синтаксичної самобутности його текстів. Інертний сік, не затримуючись на крапках, гонить далі. Прохасько гіпнотично монотонний, розмірений, пише у напівпригодницьких жанрах і використовує не слова, а стани пошуку слова. Його манера «повільного письма» є, вочевидь, похідною від...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі