Антропологія антропології

Березень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
160 переглядів

Віталій Пономарьов, «Конструювання школи», Критика, 2003, ч. 12.

Діялог – «штука серйозна», хоча й не завжди цікава. Аж не віриться: невже ми дожилися до тих благословенних часів, коли одна книжка, хай навіть непогана, та двійко рецензій на неї можуть спричинити справжню розмову, тобто той-таки діялог? Хотілося б у це вірити, але, відверто кажучи, поки що ми нічого такого не постерігаємо.

Репліка Віталія Пономарьова та відповідь Юлії Ємець-Доброносової є наочною ілюстрацією саме такої ситуації. Антитоталітарний патос п. Пономарьова та патріотичний патос п. Ємець є, безперечно, відвертими й щирими, проте саме ця щирість певним чином стає пасткою, унеможливлює наступні кроки міркування. Тут одні «конкретні арґументи» наштовхуються на інші «конкретні арґументи». Симпл-симпл. І, здавалося б, нічого не вдієш. Шановні опоненти, як це й буває зазвичай у «ситуації діялогу», ведуть мову про різні речі, й до того ж послуговуються різними поняттєвими системами. Бо одна річ – джерелознавче доcліджування Київської світоглядно-антропологічної школи – її історії, світоглядних джерел та зв’язків, і зовсім інша – вивчення такого феномена як інтелектуали пізньототалітарної доби. В першому випадку предметом дослідження будуть праці вчених, а в другому – вони самі та їхня діяльність, в ролі об’єкта незалежного – припустімо, антропологічного – вивчення. Отже, в одному випадку матимемо історію антропології, а в другому – антропологію тої ж таки антропології. І це абсолютно різні речі, хоча й те й інше може виявитися доволі цікавим.

Коли ж говорити про поняття «школа», то п. Пономарьов правий, що в марксизмі воно є скоріше за все contradictio in adjecto. Хоча так само, як один славнозвісний персонаж не знав, що все життя розмовляв прозою, можливо, й наші філософи теж належали до якоїсь-то школи, самі того не відаючи. Іще й не такі дива в світі трапляються. Приміром, живе собі атеїст, і не просто собі, а професійний атеїст, що тим атеїзмом на прожиток собі заробляє. І от одного ранку прокидається він і всім серцем відчуває, що він уже не атеїст, а, скажімо, релігієзнавець. Як і чому така дивина трапляється – спитайте в наших антропологів. Вони мають знати.

Певна річ, що будь-яке реальне знання можливе лише за умов самостійного й неупередженого мислення. Наука неможлива без критики та рефлексії. Тому доводиться лише пошкодувати, що Віталій Табачковський у своїй книжці майже нічого не пише про те, що тепер називають ідеологічним боком київської філософії. Ніде правди діти – в тогочасних книжках цікаві ідеї надто густо переплетені з «обов’язковими» поступками панівній ідеології, ба й навіть просто із брехнею та маразмом. Згадувати про це, певна річ, прикро й огидно. Але згадати треба, й до того ж згадати в усіх подробицях, якщо ми справді маємо на меті не засудження чи, навпаки, реабілітацію, а саме незалежне вивчення певного відтинку нашої інтелектуальної історії.

Прикра схильність людини брехати, а надто дурити саму себе, не пов’язана, однак, із якоюсь конкретною ідеологією чи політичною системою. В певному розумінні можна сказати, що така схильність є загальнолюдською, отож її неможливо позбутися, просто викинувши партквиток і заволавши на велелюдді про свободу й демократію. За комуністичних часів наша наука суттєво постраждала від ідеологічних утисків, які коли не повністю унеможливили, то принаймні радикально звузили простір вільного мислення. Але чи можна сказати, що після краху ідеології ситуація суттєво змінилася на краще? На жаль, ні, ситуація змінюється дуже повільно, а в певному сенсі забюрократизованість науки навіть посилилася, хоч і набула нових форм. Це свідчить на користь того, що це проблема не політична чи ідеологічна, а саме антропологічна.

Йдеться не про існування чи неіснування тих чи інших шкіл, а про умови можливости самостійного мислення, про суспільну роль науки та знання взагалі, без якого, як тепер багатьом здається, можна обійтися. Причини, що стають на...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі