Анджей Хцюк та його Князівство Балаку

Березень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1564 переглядів

Друкований тут есей Наталки Римської є скороченою версією передмови до українського видання двох книжок мемуарної есеїстики Анджея Хцюка «Атлантида. Розповідь про Велике Князівство Балаку» та «Місяцева земля. Друга розповідь про Велике Князівство Балаку», що їх незабаром у її перекладі випустить у світ видавництво «Критика» за підтримки Польського Інституту в Києві та Міжнародного фонду «Відродження».

 

Доля Анджея Хцюка та його найближчої родини може бути наочним прикладом того, що відбувалося з галицькими поляками від початку Другої світової війни й потім, по її завершенні: участь у Вересневій кампанії, тобто боротьба із совєтсько-німецькою аґресією проти Другої Речі Посполитої, що розпочалась у вересні 1939 року; після поразки та совєтського «визволення» Дрогобича – нелеґальний перехід кордону з Угорщиною; табір для польських утікачів із новозахоплених совєтських територій в угорському місті Ніредьгаза, переїзд до Франції, де формувалися Польські Збройні Сили за кордоном під командуванням Владислава Сікорського, боротьба у цих лавах та у військових формуваннях союзників проти нацистів, німецькі офлаґи (табори для полонених офіцерів), в одному з яких опинився брат Анджея Хцюка, Владислав, що був пілотом-винищувачем; по війні – еміґрація (ФРН, Франція, США, Австралія). Це шляхи, якими пройшли чоловіки, тобто сам Анджей Хцюк, його брати Антоній, Владислав і Тадеуш та шваґер Леопольд Скленаж, який у цивільному житті був прокурором. Тим часом та частина родини, що залишилася на окупованій території, спізнала всі «принади» обох режимів. Старшу сестру Анджея Хцюка, Станіславу Хцюк-Скленаж, як дружину польського прокурора «разом із малими донечками-реакціонерками» було вивезено до Казахстану. Там у нелюдських умовах від голоду й тифу помирає молодша донька Станіслави – Бася (Барбара) Скленаж. 1941 року Станіслава разом зі старшою донькою, Кшисею, переїхала до Франції, де вже був її брат, Владислав, і чоловік, Леопольд Скленаж. Згодом родина Скленажів еміґрувала до США. Їхня донька, Кристина Скленаж-Бокота, та, що, як пише Хцюк, у Казахстані «з голоду їла землю і не знала, що таке лялька», стала там відомим лікарем-психіятром. Кристина Скленаж-Бокота померла 16 червня 2010 року, у віці 76 років.

Хцюкових батьків по закінченні війни чекали поневіряння із совєтською паспортизацією, а згодом – «репатріяція» до Польщі: вони опинились у селі Александровіцах під Бєльськом, де Анджей іще зміг їх відвідати (про це письменник, зокрема, розповідає у тексті «Дім і квартиранти»).

Натомість двоє братів Анджея Хцюка, Владислав і Тадеуш, стали кавалерами найвищої польської військової відзнаки – ордена Virtuti Militari (Військової Доблести): Владислав як пілот винищувачів, а Тадеуш як леґендарний «тихо-темний» кур’єр, тобто кур’єр польського підпілля, що після 1939 року не раз проникав на окуповану територію, виконуючи завдання польського уряду в екзилі. За боротьбу із совєтською та нацистською окупацією Польщі Тадеуш Хцюк був удостоєний численних військових нагород: окрім уже згаданого Virtuti Militari, що його надав польський уряд у Лондоні, два Хрести «За Мужність» (Krzyż Walecznych), які він отримав від головного командування Армії Крайової, Хрест Армії Крайової, Хрест Батальйонів Хлопських, французький Орден Святого Ґрааля (Тадеуш Хцюк був одним із п’яти поляків, яким присуджено цей орден) та інші відзнаки. Свої «тихо-темні» (підпільні) пригоди Тадеуш Хцюк описав у книжках воєнних споминів «Білі кур’єри» (1986), «Рапорт із підпілля – 1942» (1990), «Із Ретинґером до Варшави і назад» (2006) та інших публікаціях, підписаних його журналістським псевдом Марек Цельт. Інший його псевдонім – Міхал Лясота. Після війни Тадеуш Хцюк-Цельт осів у Мюнхені, де працював як редактор і заступник директора польської редакції радіо «Вільна Европа». Там він і помер 10 квітня 2001 року.

Владислав Хцюк, пілот-винищувач, ветеран Вересневої кампанії, війни у Франції та боїв у Великій Британії, після війни опинився в США...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі