Анархія пам’яті

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
98 переглядів

 

Сергій Жадан. Anarchy in the UKR. – Харків: «Фоліо», 2005.

 

Його тексти дедалі частіше нагадують шматки давньої кіноплівки з фраґментами чорно-білого фільму. Його, очевидно, так ніколи й не було знято: плівка байдуже зберігає в собі уривки картин, голосів, речей і значень, якими її дбайливо (або недбало) заповнювала кінотрупа, що вже давно не існує. Можна припускати, що йдеться про той безіменний матеріял, який за обсягом зазвичай у кільканадцять разів перевищує остаточний продукт і традиційно зазнає нещадного монтажування. І Жадан, як старий архіваріюс, бере ці давно нікому не потрібні плівки й, трепетно передивляючися проти світла відзняті кадри, пригадує безліч розказаних і нерозказаних історій. На його примружених очах осідає зненацька потривожений пил пам’яті, який уже не знати скільки років в’їдався в бляклі кадри німої кінохроніки.

Новий Жаданів роман – «Anarchy in the UKR» – не про спробу віднайти шлях, не про ностальгію за вісімдесятими, не про обживання приватного часопростору й навіть не про музику на власних поминках. Він також і не про Льошку, Тренера чи Гуру. І, певна річ, аж ніяк не про анархістів. Власне, цього всього в ній досить. Але в послідовному, сторінка за сторінкою, заглибленні в них виникає непояснюване й навряд чи раціональне враження, що йдеться про щось зовсім інше, що ховається в підтексті за видимим багатоманіттям слів і речей. Це схоже на певну субстанцію, яка просвічується крізь множину своїх виявів і втілень, модусів і атрибутів. Вона так і залишається розпорошеною, аж доки її пізнаєш у діялектиці єдиного та множинного, явленого та сущого. Але, пізнана, вона вже не може розчинитися у власному ж розмаїтті, а натомість стає єдиноможливою площиною його смислу та значень.

У Жадановій книжці субстанцією, яка концентрує на собі всю смислову повноту, є пам’ять. Власне кажучи, «Anarchy in the UKR» – це апологія пам’яті, виправдання анархійної, свавільної та всюдисущої сили, що котроїсь миті переливається через край призначеної їй посудини й затоплює свідомість, водночас отруюючи її. Це отрута, що всотується в кров і не піддається виведенню, – хіба що хірургічним шляхом, який, зрештою, може виявитися смертельним. Ця книжка – про пам’ять анархії, але ще більше – про анархію пам’яті, яка захоплює дедалі більше владних інституцій розуму та, зрештою, встановлює в них свою, ніким не керовану, правду. Як і всяка анархія, ця не потребує жодного дозволу й леґітимації з невидимих керівних кабінетів, а тому готова стояти на смерть і цілком анархічно брати в полон не тільки ворогів системи, але й її посланців. І за будь-яких обставин анархія пам’яті залишає останнє слово за собою.

Жадан пише так, ніби намагається описати пам’ять одного кадру, завдяки чому цей кадр перетворився би зі звичної фіксованої картинки на цілу історію зі своїми містами й персонажами. Часом мистецтвознавці, говорячи про картини та скульптури, вживають слово «сюжет», тим самим руйнуючи статичність сприйняття творів. Жаданові кадри теж навдивовижу сюжетні: кожна нанесена на них точка просто на очах починає рухатися та стає лінією, кожна лінія окреслює простір довкола себе й стає площиною, кожна площина обертається довкола власної осі та стає об’ємною фігурою. Він ретельно розглядає кожен із кадрів, вкотре прокручує в голові спогади про пов’язані з кожним із них речі, асоціяції, ситуації та людей. І він готовий розповісти безліч важливих історій про всі ці несуттєві речі, що загалом не мають жодного значення ні для кого, крім самого оповідача та кількох випадкових глядачів, які невідь-чому опинилися в старому архіві.

Особлива стишена, довірлива інтонація («повір, не в гастрономах річ») означує потребу сповіді – сповіді про свої дуже особисті стосунки з речами та людьми, які довший час не можна було довірити нікому сторонньому. Одначе проговорити їх – це єдиний спосіб уберегти їх від...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі