Аналітик і фантазер

Травень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
39 переглядів

Париж – це голова земної кулі, мозок, у якому нуртують геніальні думки і який веде за собою людську цивілізацію... Його лик відбиває проростання добра і зла; боротьбу і перемогу, ідейну битву 1789 року, сурми якої ще гримлять у всіх куточках світу, а також поразку 1814-го. Це місто не може бути ні поряднішим, ні привітнішим, ні чистішим, ніж паровий казан одного з тих чудових пароплавів, які, могутньо розтинаючи океанські хвилі, викликають у мас захоплення.

Ці слова належать Оноре Бальзаку. Вони, як і фальшива часточка «де», яку він без жодних підстав привласнив і яку тепер усі слухняно ставлять перед його прізвищем, вичерпно характеризують і самого Бальзака, і буремну (я навіть сказав би: «наполеонівсько-бальзаківську») добу – час геніальних авантюрників, беззастережної віри в проґрес і переконаності в тому, що велика мета виправдовує найбрудніші засоби...

Відблиск цієї віри, звичайно ж, упав і на нашого героя. Він народився 20 травня 1799 року, тобто через десять років після початку Великої Французької революції і майже одночасно з приходом до влади генерала Бонапарта. Батько великого письменника був селянським сином, що роками вибивався в люди, поки, нарешті, не одружився з грошима. Юний Оноре по закінченні паризької Школи права відмовився шукати собі якоїсь служби й забажав стати письменником. Він не мав щонайменшого уявлення про троянди й терни цього фаху й, кажуть, мріяв лише про великі заробітки. Та оскільки їх не здобув, ні випікаючи пригодницьку макулатуру, ані створюючи справжні шедеври, вдався до комерційних спекуляцій – бо ж був то час ґрандіозних звитяг молодого буржуазного ладу.

Але й тут він не здобув нічого, крім банкрутств та астрономічних боргів. Тому й тоді, коли до нього, нарешті, прийшла велика слава, коли він перетворився на справжнього «володаря дум», навіть казкові гонорари вже були неспроможні щось виправити. Гроші зникали, ще й не потрапивши до кишені; зжерті боргами, вони немов сипались у прірву, і працювати доводилося з гарячковою поквапністю: за два десятиліття Бальзак написав сімдесят чотири романи, безліч оповідань, нарисів, п’єс, статей. До того ж іще мусив пестити свою славу розбещеного успіхом платоспроможного денді й залазив у борги глибше й глибше...

Стефан Цвейґ запевняв, що якби Бальзакові пощастило здійснити свої комерційні прожекти, він тієї ж миті кинув би писати. А от Маркс із Енгельсом дивилися на це інакше: попри всю його сумнівну славу вони були в захваті від Бальзакової віри у проґрес і ставили свого улюбленця над усіма іншими сучасними їм митцями. Та ще й оголосили його корифеєм реалізму в мистецтві тієї історичної доби, а може, й геть усіх історичних діб... Однак уже в XX столітті, ніби кепкуючи з Маркса й Енгельса, французький літературознавець Рене-Марі Альберес написав таке: «Творець реалізму не був реалістом, він був теософом». Можна припустити, що Альберес мав на увазі лише Бальзакові «Філософські етюди», де й справді відчутний фантастичний, навіть містичний струмінь. Однак, за Альбересом, Бальзакове «теософство» – це не так навіть фантастика, як постійне заглядання під черепні коробки персонажів: тобто інтерес не стільки до буття соціального, скільки до індивідуального, «внутрішнього», яке, як відомо, не надто й зважає на логіку. «Явищам повсякденним – і таємним, і явним, –а також подіям особистого життя, їхнім причинам та першоосновам, –писав Бальзак, – я надаю не меншої ваги, ніж історики досі надавали подіям суспільного життя народів».

Отже, виходить, у самооцінках письменник стоїть ближче до Альбереса, ніж до творців наукового соціалізму? Навряд чи слід прозивати Бальзака так-таки «теософом», – але, упхавши його до прокрустового ложа вкрай засоціологізованого «критичного реалізму», важко збагнути, чому митець, який у буквальнім сенсі цього слова уособлював постреволюційну Францію, якого раз у раз порівнювали з Наполеоном Бонапартом, чому такий митець не перетворився сьогодні на «...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі