Американська трагедія

Жовтень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
179 переглядів

Немає ані потреби, ані можливості ще й ще раз описувати те, що сталося 11 вересня. Немає можливості – тому що жах терору не можна переповісти. Страждання людей, які загинули на очах мільйонів телеглядачів, невимовні. Ми всі це бачили, але відчути побачене хоч подихом і дотиком уяви – річ зовсім інша.

Що найменш зрозуміле в цих трагічних подіях? На мій погляд, це – сила ненависті, яка штовхнула самогубців-терористів на ірраціональний страхітливий злочин. Страшнішим, ніж акт злочинного самогубства, була радість дітей і жінок, яку ми спостерігали в репортажах із країн Сходу. Розмови про ісламський фундаменталістський фанатизм не можуть бути відповіддю на питання: чому, за що? Посилання на релігію так само незадовільне, як коли б ми спробували пояснити поведінку нацистів у таборах смерті, посилаючись на старонімецьке язичництво. Найархаїчніші ісламські воєнні звичаї, що походять із нецивілізованої півторатисячолітньої давнини, доби джахілійа, «незнання», язичництва, не допускали вбивства беззахисних жінок, дітей і старих. Перший геноцид ХХ століття – масове вбивство вірмен у 1915 році – зорганізували не ісламські фанатики, а світський молодотурецький уряд; консервативні мулли тоді часто допомагали нещасним, як могли. Рух, який породжує масові вбивства, подібні до трагедії в Нью-Йорку, має свої соціально-психологічні корені в сучасному стані речей у світі й має бути проаналізований як явище, однотипне з фашизмом; просто в ісламському фанатизмі знайдено годящі для духовного озброєння злочину морально-політичні ресурси.

В одній антисемітській газетці я прочитав приблизно таке міркування: так, нацистська реакція на єврейську провину була неадекватною, але ж це не знімає самої проблеми єврейської провини. Коли ми сьогодні обговорюємо помилки США чи Росії в їхній міжнародній політиці, ми не можемо мислити за такою «логікою». Ми повинні розуміти витоки масової жорстокості, сліпої всепоглинної ненависті. Але тероризм не є адекватною чи неадекватною відповіддю на чиїсь помилки, на чиюсь поведінку взагалі. Масове вбивство залишається вчинком, абсолютно несумірним із жодними справжніми чи уявними вчинками жертв. Немає й бути не може такої провини, відповіддю на яку, хай навіть перебільшеною та неадекватною, було би позбавлення життя дітей, жінок, старих. «За що вони нас так ненавидять?» – питали єврейські діти у своїх мам шістдесят років тому, в час голокосту, і ті не знали, що сказати. Бо запитання не має відповіді: масові вбивства і знущання не мають раціонального причинного обґрунтування – спалахи кровожерності є цивілізаційним проваллям, як безумство, і їх треба досліджувати так, як досліджують психічні захворювання.

Хотілось би наголосити, що в сьогоднішній ситуації розмови про те, що Америка сама відповідальна за ті жахливі речі, які сталися 11 вересня, так само безтактні й аморальні, як і інші спроби звинуватити жертви масового терору в ненависті, що на них обернена. Критичний аналіз поведінки США, Росії, інших потужних і впливових держав, відповідальних за становище світу, потрібен. Але тут не йдеться про «вину Америки». Масовий терор – за межами ланцюга вчинків і відповідальностей. Тут діє щось інше, щось дуже страхітливе.

Стало звичним починати історію сучасного тероризму з російських народників. За всієї безглуздої жорстокості індивідуального терору взагалі революційне народництво кардинально відрізняється від тероризму в сучасному розумінні слова. Терористи – народовольці й есери – цілили в конкретних осіб, яких уважали відповідальними за державний деспотизм і державний терор. Вони навіть уживали спеціальних заходів, щоб не постраждали невинні перехожі. Терористи романтичного періоду відрізнялися від солдатів, що ведуть вогонь по ворожих окопах, тим, що їхня війна була не анонімною, а адресною. Сучасним терористам байдуже, хто буде їхньою жертвою. Навіть краще, якщо це будуть ні в чому не винні люди. Важливо посіяти жах. Терористи взагалі не воюють, вони...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі