Альтернативи безальтернативному літературознавству

Вересень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
35 переглядів

Книжки, які обговорюються у цій статті:

Rene Wellek. A History of Modern Criticism. 1750–1950: In 7 vol. – New Haven, London, 1986.

Григорій Грабович. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. – Київ: Основи, 1997.

Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. – К.: Либідь, 1994–1998.

Соломія Павличко. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997; Друге видання, перероблене й доповнене: Київ: Либідь, 1999.

Тамара Гундорова. ПроЯвлення Слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997.

1.

На межі віків, коли людство радикально переосмислює досвід не лише минулого століття, але й тисячоліття розвитку, гуманітарні науки опинилися в стані «зависання» поміж традицією, що унаочнюється величезною сумою здобутих багатьма поколіннями знань, вироблених підходів і методик, з одного боку, та вимогами сучасності, які спонукають докорінно переглянути історичну спадщину, не просто вносячи якісь часткові корективи, але й витворюючи цілком іншу, постмодерну парадигму гуманітарного знання.

Не дивно, що наш час поставив на порядок денний глобальне питання: чи потрібна взагалі історія? Це питання готувалося всім ходом розвитку новітньої науки – від Фрідріха Ніцше та Зіґмунда Фройда до Гейдена Вайта, Мішеля Фуко та Юрґена Габермаса. Справді, постмодерний дискурс культури, в якому перебуває нині людство (не виключаючи й України, хоча про особливості нашої культурної ситуації скажемо далі), спонукає до руйнування усталених понять історичності, історичного розвитку, еволюції тощо. У пізнанні нерідко ставляться в одну паралель предмети елітної культури сучасності та надбання первісної культури, як це, скажімо, блискуче доводили на прикладі міфів Ролан Барт і Клод Леві-Строс. У порочній повторюваності зникає нитка історії, яка зазвичай здатна була виводити з найскладніших лабіринтів.

Новітні катастрофи, військові конфлікти й гуманітарні кризи, знов-таки, засвідчують неправомірність старої банальної істини, нібито історія чого-небудь навчає. Щороку маємо нові й нові нагоди переконатися, що це не так. Здатність тверезо мислити й доходити раціональних рішень нерідко заперечується впливом стереотипів, інерції мислення й емоцій. І схоже, що на кону цього світу-театру справді протягом віків і тисячоліть розігрується та сама містерія, тільки що з легкими відмінностями в декораціях і складі акторів-виконавців.

Досвід новітньої гуманітарної науки змушує замислитися: чи не химерною ілюзією є наше уявлення про те, що ми пишемо історію? Може, якраз навпаки: історія пише себе, використовуючи нас як палімпсестну табличку? Принаймні, таке враження не раз і не двічі виникало, коли дослідник сягав у творчому пориві, здавалося б, вершини, йому відкривалося найтаємніше, найнезбагненніше, сама істина. Його проникливо зафіксував Умберто Еко у знаменитому романі «Ім’я троянди»: «...За якимось дивним навіюванням мене навідує відчуття, що все написане на цих аркушах, усе, що зараз читаєш ти, невідомий читачу, ніщо інше, як центон, фігурний вірш, величезний акростих, що не повідомляє й не переказує нічого, окрім того, про що говорили старі книжкові обривки, і я вже не знаю, чи я до цього часу розповідав про них, чи вони розповідали моїми устами».

Справді, історія в тому сенсі, в якому вона сприймалася раніше, сьогодні виявилася непотрібною, а то й шкідливою, обтяжливою. Виразно проявляється криза історичного мислення, коли теорія вже не спроможна не те що «запрограмувати» практику, а й просто її пояснити, чітко й послідовно інтерпретувати. З іншого боку, сама історія за інерцією вимагає до себе шанобливого ставлення. Ба більше, нерідко вона зривається на тон старої істеричної вчительки, котра в будь-який спосіб прагне повернути втрачений колись авторитет.

Не менше за інші гуманітарні науки нової концепції потребує сучасне літературознавство. Власне, вже в 1960–...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі