Адреса свободи

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
150 переглядів

Jerzy Giedroyc – emigracja ukraińska. Listy 1950–1982. Archiwum «Kultury». – Warszawa: Czytelnik, 2004

Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». – Київ: Критика, 2005.

Прочитати в наш надшвидкісний час книжку, обсяг якої перевищує вісімсот сторінок, – то неабияка авантюра. Тим більше, що книжка ця не детектив, не фантастика й навіть не любовний роман, а ділове листування редактора часопису з авторами. Редактор замовляє статті, вказуючи бажані теми й терміни написання, автори перепрошують за спізнення і нагадують про гонорари... Звичайна рутина. Що може бути в ній аж такого цікавого й неперехідного, аби упорядникові – відомій дослідниці польсько-українських стосунків Боґумілі Бердиховській – збавляти дорогоцінний час на порпання в запилюжених архівах, на ретельний добір і класифікацію списаних часто нечитким почерком аркушів, а понад те – на писання детальних приміток до кожного листа й виправлення бозна-колишніх помилок? Справа прояснюється, коли довідуємося, що йдеться про «Культуру», польський еміґраційний часопис, що його понад пів століття видавало в Парижі невеличке, зате добірне ґроно видатних польських інтелектуалів: Єжи Ґедройць, Юзеф Чапський, подружжя Герців, Юліуш Мєрошевський, Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський. За дуже короткий час цей часопис став важливим чинником европейського культурнополітичного життя, у ньому радо публікувалися майбутні нобелівські лавреати й провідні політичні діячі, а його адреса одразу асоціювалася з гуманістичним пошуком свободи в ірраціонально-тоталітарному й технократично-раціональному світі.

Отож для того, хто з головою зануриться в листування редактора «Культури» Єжи Ґедройця з декількома представниками української повоєнної еміґрації, всі на позір слушні сумніви, які передують виборові чи не кожної лектури в перенасиченій інформацією добі, неминуче втратять сенс. Просуваючись епістолярною колією (сам по собі нині рідкісний жанр, унікальна пам’ятка доелектронного минулого), уважний читач чужих листів відчуватиме дедалі більший захват від інтелектуальної панорами 1950–1980-х років, переповненої бурхливими, загадковими, часом ризикованими «історіями». Спостерігаючи картину інтенсивного творчого пошуку, стежачи за видимими й прихованими дискусіями адресатів, переймаючись їхніми побутовими клопотами (хворобами, необхідністю тяжкої праці для щоденного заробітку, наклепами, загрозами для життя або кар’єри тощо) та вищими прагненнями, читач, подолавши котрусь-там чергову сотню сторінок, відчує те, чого ніколи не зможуть запропонувати навіть найкращі детективи та любовні романи: реальну причетність до реальних дій і переживань цього по-своєму вузького й обмеженого в засобах кола, яке, одначе, спромоглося на максимальну відвертість і толерантність, на створення нового ставлення до старого світу, на сформування вагомих і донині важливих концепцій, одна з яких передбачала незалежну Україну та її входження до европейської спільноти.

Головною ланкою, яка об’єднувала нашу міжнародну групу, була переконаність у слушності обраного шляху і віра в перемогу нашої справи. Для багатьох сторонніх людей це могло видаватися дивацтвом і навіть утопією, особливо коли врахувати, що й більшість тогочасних політиків, і т.зв. совєтологів були переконані в тривкій могутності совєтської імперії та її тоталітарної влади, аж до абсолютної нісенітниці про взаємний симбіоз західного капіталізму і східного «реального соціялізму» в рамках «конверґенції». А той, хто, як «Культура», насмілювався провіщати близькі сутінки й навіть падіння всевладної імперії, поставав ув очах більшости конформістів неґативним героєм сучасности з глумливим означенням «рицар холодної війни», –

пише в короткому вступному слові Богдан Осадчук, один із Ґедройцевих найяскравіших і найактивніших співробітників.

Ґедройцеве листування з ним займає майже третину тому, подаючи переконливий образ не лише ділових стосунків...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі