Абиякeрщина

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
143 переглядів

Енциклопедії випускають у світ задля того, щоби дати читачам точну інформацію. Щоби стати надійним довідником, енциклопедія має містити достеменні дані. В разі неоднозначних трактувань належить давати короткий огляд бодай найавторитетніших підходів і поглядів; вимушену стислість треба компенсувати якомога повнішим переліком рекомендованих джерел. В Україні, пригніченій наслідками тривалого ідеологічного втручання в гуманітарну сферу, ці доконечні для будь-якого видавця вимоги набувають іще більшої ваги. Чи задовольняють їх новітні українські енциклопедії? На жаль, ні.

Головна їхня спільна вада – недбалість авторів. Очевидним є бажання зліпити енциклопедичну статтю якомога швидше, абияк, не витрачати час на докладне вивчення джерельних матеріялів. Такий абиякер може піти шляхом чистого плаґіяту, наприклад, дослівно повторивши статтю з «Енциклопедії українознавства» – тобто подати менш-більш достовірну, хоч і застарілу на пів сторіччя інформацію. А може вдатися до не зовсім перевірених (а часто зовсім неперевірених) даних. Але про те, як домовлятиметься зі своїм сумлінням плаґіятор, читач, зрештою, і не довідається. Для нього гірше, коли джерелом енциклопедичної статті взагалі є стеля.

Разючим прикладом абиякерщини є для мене енциклопедична стаття «Інститут Української Наукової Мови» у третьому томі «Енциклопедії історії України» (ЕІУ), Київ: Наукова думка, 2005 [с. 502–503]. Наведу статтю повністю, позначаючи цифрами у квадратових дужках і грубим шрифтом помилкові чи неточні дані, щодо яких хочу зробити зауваги.

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ н.-д. установа в складі ВУАН (нині Національна академія наук України). Ств. наприкінці 1921 [1] на основі об’єднання Правописно-термінологічної комісії [2] ВУАН та Термінологічної комісії Українського наукового товариства в Києві. Дир. [3] – А. Кримський. Гол. завданням ін-ту було унормування укр. правопису [4] й збір словникового матеріалу. Ін-т складався з 5 від., 33 секцій. У 1920-х pp. співробітники ін-ту підготували кілька термінологічних словників [5] – з геології, хімії, математики, педагогіки й психології та ін. В ін-ті діяли: Комісія істор. словника укр. мови (Є. Тимченко); Комісія історично-геогр. словника (М. Грушевський), Комісія для складання біографічного словника діячів України (П. Стебницький, М. Могилянський) [6]. Було видано 15 термінологічних словників [5] із різних галузей науки. Через брак коштів [7] не були видані всі 34 словники, заплановані до випуску на 1929.

За десятиріччя існування ін-ту вийшли праці О. Синявського «Норми української літературної мови» (1931); М. Грунського і Г. Сабалдиря «Українська мова»; М. Сулими «Історія української літературної мови»; П. Бузука «Історія української мови»; Є. Тимченка «Курс історії української мови» та ін. [8]

Важливою подією стало видання 2-го й 3-го т. академічного словника живої мови, підготовленого колективом упорядників під кер-вом С. Єфремова, В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченка, А. Ніковського [9].

7 берез. 1930 Президія ВУАН ухвалила рішення про реформу мовних установ. І.у.н.м. було реорганізовано в Ін-т мовознавства [10] (див. Інститут мовознавства імені О. Потебні НАН України).

Літ.: История Академии наук Украинской ССР. К., 1979; Історія Академії наук України....

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі