Абетка, або Мої перші та пізніші враження від української азбуки. З циклу «Забавки»

Березень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
74 переглядів

Василеві Трубаю присвячується

 

А-а-а! – Крик у лісі, не відчаю і не страху, а нестримної дитячої радости, коли, дуріючи, згрібали восени сухе листя і несли додому, щоб стелити під корів; щасливий крик, яким роздирали груди, відтак затамовано слухали відповіді луни.

Згодом – Ангели небесні й Господні, та Ангели-охоронці.

Бе-е – невіддільне від баранів і бевзів. Це й велике співчуття до людей, яких Бог наділив прізвищами Баран чи Бевзь.

Ве-е – плач дитини й кривляння над плаксами.

Згодом – вода і вогонь: те, до чого постійно прагнемо, і від чого постійно втікаємо.

Ге – однозначно: «Ну ти й велике ге!».

Ґ для мене дзвінке і горде, бо на цю літеру починається моє прізвище – Ґабор; у селі тільки наша сім’я носила його, і нас кликали люди: нянька – Ґаборе, мамку – Ґаборко, а мене малого або брата – Ґаборику, та коли пішов у школу, з великим розчаруванням почав писатися Габором. І по сьогоднішній день оте «Г» в моєму прізвищі мене сильно дратує.

Де – винятково запитальне: «Де ти був? Де ходив? Де? Де? Де?». Хоча перше слово, яке я навчився говорити (так мені здається), було: Дай!

А згодом – добро й дари. І сумне – дорога.

Е – помах руки й відчай великий: «Ех, нехай все пропадом пропаде!».

Є хочеться мати якомога більше: Є в мене і те, є в мене і се, все є в мене. Є!

Же – се жук. І ж-ж-жаба (неодмінно дівчинка).

Відтак – жито (хліб) і життя (знову ж хліб, бо без нього просто неможливо жити).

Зе й не Зе, а зубний біль. А ще – змій. І напучування чужого дядька: «Будь лагідним, як голуб, і хитрим, як змій».

И. Але для мене ближче Ы, бо для нас, закарпатців, більш звична тверда вимова, хоча ці «И» та «Ы» й живуть разом, немов брати-близнята, і я й далі чую їх не лише у словах, а в цілих реченнях: «Добрый динь! Ци отиць (батько) дома? Але то ипный (працьовитий) хлопиць! Але то ипна дівка!».

І – таке грайливе й легке, як пташка. І так багато приємних речей поєднує: я і те маю, я і се маю; і той був, і та була, і ті були...

І – повсюди. Це і кінь, і ніжність, і ніж.

Ї – дуже добре й мудре, як їжачок, якого не зміг перегнати заєць-хвалько.

Й...ого спочатку для мене просто не існувало.

А згодом, як ствердне:

– Йо! Айно! (Себто, так.)

Та глибоко запале в пам’ять прозвисько одного хлопця: Йойка.

Ка. Ну, звичайно, кака. І лише згодом – качка й капуста.

еЛ. Щось незбагненно небесне, тихе і ніжне. Мов лагідний Ельф.

еМ. Мені постійно хочеться думати, що перше слово, яке я сказав, було «мама».

еН – страшенно дратівливе. Бо в дитинстві ним майже все заборонялося: «То не роби! То не бери!». І нині, коли чую: «Не убий, не вкради, не перелюбствуй» – то хочеться робити все навпаки.

Однак тут гріють душу й переповнені теплом слова: нянько, небо.

О – передовсім радісний вигук захоплення! Відтак – очі, тому О ніколи не було для мене самотнім. Тут і сон, що ходить коло вікон. Тут живе й молитва «Отче наш»...

Пе – пече. Це страшенний біль. Тут і піч, і пекло (вперше побачив його в церкві на картині), і, звичайно, п... Що тут ще додаси?

еР для мене завжди було надто важким, бо маю прирослий язик, тому в дитинстві з великою натугою вимовляв цю гаркітливу букву.

Постійно чую в ній і р-реев, і кр-р-рик.

еС звучить суто як зміїне С-С-С. Бо куди б не йшов, у полі чи в лісі, завжди натрапляв на змій, тому з дитинства всюди вельми обережно поводжу себе.

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі