Ab imperio, ad imperium

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
115 переглядів

Нарешті. Сталося те, про що мріяли декілька поколінь українських патріотів. І не тільки українських. Росія, оголосивши газову війну, забила останній цвях у домовину імперії. Відтепер не буде вже старшого та молодшого брата чи то пак двох нерозлучних сестер. Cімейна риторика поступається прагматиці. Як і годиться двом незалежним державам. Дружба дружбою, а бриндзя – за гроші.

В Україні радости не відчутно. Радше навпаки. І не тільки через підвищення цін на енергосії та ностальгію за СРСР. Тривожні настрої в українському суспільстві нуртують щонайменше з осені 2005-го, і виною є політична ситуація. Точніше – привид нових парламентських виборів. Нас закликають готуватися до них як до останнього і рішучого бою. Перемога однієї половини, твердять нам, обернеться катастрофою для другої.

Мало хто, однак, говорить про те, що новий парламент не надто відрізнятиметься від старого. У ньому пануватиме така сама патова ситуація, коли ніхто не матиме вирішальної більшости. Щоби вийти з глухого кута, потрібно буде укладати союзи. Добре, якби ще за німецькою схемою – союз двох однаково сильних й однаково гідних партій-супротивниць. Але на Україну чекає радше польська модель безпринципного компромісу двох чи трьох нерівних за своєю вагою парламентських блоків, що пасуватимуть один до одного, як кругле до гранчастого. Поділеному українському електоратові, кожній його частині, доведеться відвертати носа і питати себе «за що боролися?!». І все це відбуватиметься на тлі економічної стаґнації. Бо наразі ніщо не засвідчує, що за останній рік було таки запущено механізми, які торували би шлях великим інвестиціям і створювали робочі місця.

Втім, я лише тішитимуся, якщо разом із тлумом аналітиків, чиї діягнози та прогнози читаю останніми місяцями, помилюся в своїх віщуваннях.

Але на ситуацію 2006 року можна дивитися і з надією. Енергетична війна спонукає Україну змодернізувати виробництво. Такий виклик навряд чи скоро постане перед Кремлем, і це може зрештою неабияк окошитися на Росії. Адже держави, чия політика й економіка залежать від величини території та природних ресурсів, не найбагатші у світі. Україна ж має нагоду перейти на інтенсивні тори. Але такий курс вимагає інших політичних обставин. Український політикум має бути структуровано інакше. Йдеться, по-перше, про двопартійну систему, коли правій партії лібералів, що виступають за пришвидшену модернізацію, протистоїть партія соціял-демократів, які намагаються злагодити соціяльну ціну реформ. По-друге, власне модернізація, її характер і темпи мали би стати головною інтриґою української політики.

Обидві ці вимоги уможливилися б, якби головна боротьба в Україні точилася між «блоком Ющенка» і «блоком Тимошенко», адже президент має нібито ліберальний профіль, а колишній прем’єр-міністр дедалі виразніше, хоч і з популістськими обертонами, еволюціонує вліво. Проте обидві ці сили не є фаворитами виборчих перегонів. Перед ведуть їхні теперішні опоненти й імовірні майбутні партнери когось із помаранчевих. Вони пропонують іншу інтриґу нашої політики – інтриґу реваншу й повернення, принаймні часткового, до того, що вже було. Вони не є сильними самі по собі – їх підживлює розкол і розчарування помаранчевого табору. Електорат «реваншистів» теж різнорідний, й об’єднати його на суто ідеологічних засадах – «ліві» супроти «правих» – годі сподіватися. Невипадково нова опозиція постає навколо потужних економічних кланів, готових, за потреби, прибрати будь-якої назви (навіть комуністів, не те що соціял-демократів), але не годних дбати саме про соціяльну політику – та й, справді, чи багато мають спільного Янукович або Медведчук із жителями «депресивних міст» на Донбасі? А тому на опозиційних прапорах виписано інші, не соціяльні цілі: зближення з Росією та захист російської мови. В короткій перспективі ця тактика спрацьовує, бо забезпечує перевагу у виборчій боротьбі. Однак навряд чи ці гасла вдасться провести через парламент як законодавчі акти – хай навіть Партія реґіонів...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі