Український П’ятниця і його два Робінзони

Український П’ятниця і його два Робінзони

Декілька років тому, намагаючись пояснити іноземцям особливості українсько-російських узаємин, я скористався метафоричним образом Робінзона Крузо і П’ятниці, запозиченим у Деніела Дефо. Колоніяльні стосунки домінування-підлеглости між цими двома персонажами забезпечує конвенція, тобто мовчазна згода обох сторін на саме такий тип стосунків. П’ятниця мовчки визнає цивілізаційну вищість Робінзона і беззастережно скоряється його авторитетові; Робінзон, своєю чергою, патронує П’ятницю, опікується ним і навіть по-своєму його любить – як доброго коня, собаку чи іншу домашню тварину.

Проблеми починаються, коли П’ятниця раптом відмовляється визнавати Робінзонову вищість і наполягає на рівності, на повазі до своєї мови та культури і, звісно ж, на своєму справжньому імені, замість того, яке вигадав Робінзон задля власної зручности. Такий П’ятниця-порушник конвенції втрачає Робінзонову приязнь. Він стає у його очах або божевільним, якого треба лікувати, або ворохобником, котрого слід ув’язнити. Саме так Російська, а згодом Совєтська імперія боролися з українцями, котрі наполягали на тому, що вони не хохли і не малороси, а таки Українці. П’ятниця, з Робінзонового погляду, просто не здатен сам до такого додуматися. Йому мусило або щось поробитися в голові, або, ймовірніше, він мусив потрапити під деструктивний вплив іншого, зловорожого Робінзона – польського, австро-угорського, німецького, американського тощо.

Мій колеґа, який займається постколоніяльними студіями, зауважив, що метафора Робінзона і П’ятниці більше пасує до взаємин росіян із народами Крайньої Півночі та Сибіру. Натомість до українців вони ставляться радше як до сільського кузена – загалом симпатичного, але геть нетямущого й безпорадного без опіки досвідченішого міського родича. Ця метафора, додав колеґа, могла б пасувати й до стосунків українсько-польських, якби П’ятниця від самого початку облишив своє язичництво й прийняв Робінзонову «правильну» віру, тобто отримав статус сільського кузена, якого, може, й не варто впускати в чоботях до міських салонів, проте й не соромно (і не небезпечно) відвідувати з усією родиною на літніх вакаціях.

П’ятниця засадничо не розуміє абстракцій, таких як «народ», «культура», «національність», але він знає, що таке «віра батьків», і відчайдушно чіпляється за цю архаїчну віру, наражаючись на конфронтацію з Робінзоном і закриваючи собі шлях до ближчого з ним родичання. Саме релігія допомагає йому переосмислити свою іншість не як нижчість, а як інакшість, – від чого залишається лиш крок до вимоги рівности і до усвідомлення інших абстракцій, зокрема «мови», «культури» та «національности». Саме релігія зробила поляків «іншими» для українців іще задовго до того, як еґалітарне поняття «нації» проникло в масову свідомість; і саме релігія, попри добу офіційного атеїзму, робить для них росіян і досі «майже тим самим» народом. Річ не в тім, що віра об’єднує, а в тому, що в одному випадку допомагає зрозуміти всі інші, абстрак...