Квадратно-бастіонний дах з дірок

Алфредас Бумблаускас, Лев Войтович, Олена Русина, Іван Сварник та ін. Україна: литовська доба 1320 – 1569. К.: Балтія-Друк. 176 с.

Розкішна книжка, про яку піде мова, вийшла друком давніше (точний рік видання на жодній із 176 сторінок знайти не вдалося), але потрапила мені до рук нещодавно. Приємний процес гортання глянсових аркушів перервала випадково вихоплена поглядом фраза: «Дах частково складався із невеликих стрільниць». Це як? Стрільниця – отвір, тобто тут стверджують, що дах складався з дірок. І де такі дахи бувають? Ага, написано «єврейська синагога». Чи бувають синагоги неєврейські? Подальший перегляд збентежив ще більше і спонукав до написання цього тексту. Мушу зауважити, що я не мала на меті чіплятися до кожної літери й вишукувати помилки. Пишу лише про те, що впало в очі. І почуваюсь незручно, оскільки над книгою працювала група авторів, і, напевне, не усі вони винні у неприпустимих для видання такого рівня помилках. Та оскільки підписано лише тексти, що належать Олені Русиній та Алфредасу Бумблаускасу, решта учасників проекту, які зробили свою роботу якісно, на жаль, мусять ділити сумнівні лаври з авторами «цікавинок».

Утім, «вирахувати» творців, м’яко кажучи, дивних текстів з історії архітектури (а йдеться переважно про них) доволі просто: постраждали здебільшого розділи, присвячені маленьким містам Поділля та Волині. Щодо столиць цих та інших земель, а також міст Київщини, Сіверщини, Галичини справа краща, хоч, звісно, трохи дивує, коли автор докладно описує кожну башту кам’янецького Старого замку, але й словом не згадує Новий замок – горнверк, який також є невіддільною частиною комплексу. Але це дрібниця у порівнянні з, наприклад, хибним датуванням замку у Клевані початком XVI ст. (с. 72)[1].

На дірявий дах, що першим привернув мою увагу, натрапляємо у розділі, присвяченому подільському містечкові Сатанів (с. 128). Стрільниці тамтешньої оборонної синагоги насправді прорізано, але не в дахові, а у парапеті, що вінчає стіни споруди. При ближчому розгляді з’ясувалося, що автор майже дослівно (і без посилань!) переписав текст із праці відомого дослідника Поділля кінця ХІХ – початку ХХ ст. Юхима Сіцинського[2]. Спроби «відредагувати» оригінал призвели до появи нових покручів на кшталт «Вона [міська брама. – К. Л.] мала квадратну форму, довжину близько 11 м і складалася із трьох поверхів». 11 м – це довжина чого, башти? Чи висота? Сіцинський тут нічого не сплутав: «План цієї башти квадратовий, довжина боку 11 метр». У схожий спосіб автор скомпонував і статтю про ще одне подільське містечко – Зіньків, тобто списав у Сіцинського (щоправда, на цей раз пославшись), а для чогось згадав ще й джерела («Архив Юго-Западной России» та «Źródła dziejowe»). Може, він хотів такою «солідною» приміткою підкреслити свою піонерську роль у дослідженні української архітектури? Та ба, простіше було би відкрити на потрібній сторінці чотиритомний довідник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР»[3]. Це видання стисло представляє результат...