Критика

Навіґація за темами

Як користуватися
Всю ніч батьки про щось шушукалися, мати своїм звичаєм схлипувала, батько покашлював, і я, час від часу прокидаючися, чув їхні приглушені голоси за стіною, булькання води та запах валер’янки. Вранці батько, невиспаний, опухлий, пригнічений, подався в місто й повернувся з великим пласким пакетом. У пакеті – на мою невимовну радість – були два великі портрети, вже в рамах, уже засклені. Їх повісили один навпроти одного в нашій великій кімнаті. Мені, п’ятирічному, це дуже сподобалося – порожні доти поверхні стін заграли, й у нашому домі стало гарно, ніби в установі. Я, попри малолітство, вже бував в установах, і там скрізь висіли ці ж таки портрети. Батькові дії були мені зрозумілі й приємні: адже наближалася ґрандіозна подія – перші вибори до Верховної Ради, призначені на 12 грудня 1937 року
Конституція свободи

Our newsletter

Наш ньюзлеттер

Отримуйте розгорнуті анонси нових чисел часопису «Критика», повідомлення про новинки видавництва і Інституту Критики, наші заходи та про нові публікації на сайті.
Як колись Олександр Лазаревський або Іван Франко вишпортували по антикваріях національні реліквії, так Яцюк щосуботи, рік у рік, десятиліття за десятиліттям ходив до клубу колекціонерів, на «здибанку». Завжди в пошуку: купуючи, виторговуючи, обмінюючи. Останні сім-вісім років його заполонила нова ідея – зібрати універсальну колекцію автографів, світлин, книжок із дедикаціями тощо. Колекцію, звісна річ, україноцентричну. Кожну постать він прагнув розкрити в кількох основних іпостасях: портрет, автограф, першодрук. До ідеї він підходив із практичного боку, як музейник-експозиціонер, мріючи в майбутньому зробити велику виставку, в якій явити духовний розвиток України XIX–XX століть. Леліяв і назву майбутньої виставки: «Україна: мозаїка цілости».
Антиімперська історія Сирії веде відлік від насильницької боротьби з французькою окупацією від 1920 до 1945 року, коли французи знищили велику частину Дамаска та інших міст, аби встановити свій порядок. Майже загальним поглядом є те, що США, які до 2004 року передавали Сирії підозрюваних у тероризмі, коли потрібна була жорстокість, більше опиратимуться альянсові режиму з Іраном, ніж репресіям цього режиму. Це не було причиною початку повстання або його привабливости для багатьох. Відчуття, що зовнішні сили змінюють цілі революції, може тільки позбавити її народної підтримки, зокрема в той час, коли режим має військову перевагу, а опозиція застосовує автомобілі з вибухівкою проти будівель служб безпеки та автобусів із поліціянтами, від чого цивільних гине стільки само, як і солдатів.
Спогади охоплюють період від початку Другої світової війни до еміґрації в США. Філіс Стерлінґ Якобс записала їх на авдіокасету й розшифрувала у 1984 році, коли на Заході активізувалися дискусії про Голокост. У 1960–1970-х роках мешканці Західної Европи та Північної Америки асоціювали геноцид євреїв та інші злочини націонал-соціялізму передовсім із концтаборами, що їх визволили англо-американці в квітні–травні 1945 року. Від кінця 1970-х цей акцент змінився. А після того, як 1985 року вийшов багатосерійний фільм «Шоа», синонімом слова «Голокост» став «Авшвіц». «Я не хочу розповідати тобі це, – звертається Сімон Стерлінґ до дочки напочатку. – Я не хочу робити тобі боляче». Але все-таки розказує: бо треба, щоб у США та інших країнах світу знали й спробували збагнути ці криваві злочини.
Visegrad Insight Journal, Issue 4, 2013