Критика

Навіґація за темами

Як користуватися
Києво-Могилянську академію у її новій інкарнації сучасного університету було створено, коли руйнувався радянський тоталітаризм. Свідомо і наполегливо керівництво, професура та студентство вибудовували небачену протягом багатьох десятиліть на українських теренах академічну спільноту. За короткий термін свого існування в стінах Києво-Могилянської академії (від 2008 року) Центр візуальної культури, здобув безпрецедентне визнання у міжнародній спільноті гуманітарів. Про це, зокрема, свідчать підтримчі листи від таких видатних інтелектуалів, як Джудит Батлер, Ян Ґрос, Славой Жижек, Жак Рансьєр, Джоан Скот, Тимоті Снайдер і ще багатьох інших. Закриттям Центру керівництво НаУКМА заплямувало в очах світової наукової спільноти репутацію академії як демократичної плюралістичної інституції.
Ми постаємо перед потребою впровадити ще один критерій для визначення демократичности суспільства. Тяжіючи до рівности, ухвалення рішень через інституалізацію вибору й делеґування повноважень, відчуваючи необхідність високої політичної свідомости, розвиненого критичного мислення та почуття взаємовідповідальности, суспільство водночас потребує чути голос меншин, надавати їм право на збереження їхньої ідентичности, а подекуди й захист – бо якщо демократичне суспільство проголошує плюралізм і свободу самовизначення засадничими цінностями, то воно має забезпечити Іншим право не тільки висловити своє бачення, а, що не менш важливо, можливість бути почутими й брати участь у політичному та суспільному процесі своєї країни. У демократичному суспільстві має бути видність Інших.
Конституція свободи

Our newsletter

Наш ньюзлеттер

Отримуйте розгорнуті анонси нових чисел часопису «Критика», повідомлення про новинки видавництва і Інституту Критики, наші заходи та про нові публікації на сайті.
Фундаментальна проблема забезпечення соціяльного порядку передбачає обмеження насильства. Більшість суспільств, які були раніше чи існують тепер, є «природними» суспільствами, що стримують насильство політичними діями у сфері економіки, створюючи можливості отримання ренти для обмеженого кола осіб. Ці привілеї стримують правлячі еліти від прямого насильства і також обмежують економічний і політичний розвиток. Природні суспільства названо «суспільствами обмеженого доступу». Спільною їхньою рисою є розподіл джерел отримання ренти між елітами. Оскільки прояви насильства обмежують надходження ренти, еліти намагаються не вдаватися до прямого насильства. Задля стабільного надходження ренти треба обмежити доступ до політичних і економічних організацій і конкуренцію.
Недавня історії демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.
Передплачуйте «Критику» протягом усього року: http://krytyka.com/ua/subscription