Критика

Навіґація за темами

Як користуватися
Києво-Могилянську академію у її новій інкарнації сучасного університету було створено, коли руйнувався радянський тоталітаризм. Свідомо і наполегливо керівництво, професура та студентство вибудовували небачену протягом багатьох десятиліть на українських теренах академічну спільноту. За короткий термін свого існування в стінах Києво-Могилянської академії (від 2008 року) Центр візуальної культури, здобув безпрецедентне визнання у міжнародній спільноті гуманітарів. Про це, зокрема, свідчать підтримчі листи від таких видатних інтелектуалів, як Джудит Батлер, Ян Ґрос, Славой Жижек, Жак Рансьєр, Джоан Скот, Тимоті Снайдер і ще багатьох інших. Закриттям Центру керівництво НаУКМА заплямувало в очах світової наукової спільноти репутацію академії як демократичної плюралістичної інституції.
Ми постаємо перед потребою впровадити ще один критерій для визначення демократичности суспільства. Тяжіючи до рівности, ухвалення рішень через інституалізацію вибору й делеґування повноважень, відчуваючи необхідність високої політичної свідомости, розвиненого критичного мислення та почуття взаємовідповідальности, суспільство водночас потребує чути голос меншин, надавати їм право на збереження їхньої ідентичности, а подекуди й захист – бо якщо демократичне суспільство проголошує плюралізм і свободу самовизначення засадничими цінностями, то воно має забезпечити Іншим право не тільки висловити своє бачення, а, що не менш важливо, можливість бути почутими й брати участь у політичному та суспільному процесі своєї країни. У демократичному суспільстві має бути видність Інших.
Конституція свободи

Our newsletter

Наш ньюзлеттер

Отримуйте розгорнуті анонси нових чисел часопису «Критика», повідомлення про новинки видавництва і Інституту Критики, наші заходи та про нові публікації на сайті.
Допоможіть сім'ям загиблих під час протестів Євромайдану!
Фундаментальна проблема забезпечення соціяльного порядку передбачає обмеження насильства. Більшість суспільств, які були раніше чи існують тепер, є «природними» суспільствами, що стримують насильство політичними діями у сфері економіки, створюючи можливості отримання ренти для обмеженого кола осіб. Ці привілеї стримують правлячі еліти від прямого насильства і також обмежують економічний і політичний розвиток. Природні суспільства названо «суспільствами обмеженого доступу». Спільною їхньою рисою є розподіл джерел отримання ренти між елітами. Оскільки прояви насильства обмежують надходження ренти, еліти намагаються не вдаватися до прямого насильства. Задля стабільного надходження ренти треба обмежити доступ до політичних і економічних організацій і конкуренцію.
Недавня історії демократії в Україні є за своєю суттю історією приватної мужности. Окремі чоловіки та жінки вирішили зібратися на київському Майдані, а також на інших площах, аби, попри серйозні загрози для себе, виборювати демократію. Унаслідок цієї колективної, але неформальної і в цьому сенсі приватної дії українці вигнали найвпливовішого політика своєї країни, перетворивши його на парію. Громадськість та офіційні інституції натомість (особливо за кордоном, але мені здається, що часом більше й тут) проявили значно менше мужности. Приміром, німецька преса пише про пропаґанду і правду так, наче і перше, і друге – рівнозначні речі. Уряди ЕС і США часом говорили красиві фрази, але зробили для України відносно мало якихось конкретних речей, а ще менше конкретних речей зробили проти Росії.
Передплачуйте «Критику» протягом усього року: http://krytyka.com/ua/subscription